Сергій Олександрович. Шкарівський (Шульц)

Закінчив Київський політехнічний інститут, здобувши на військовій кафедрі звання офіцера запасу. Упродовж тривалого часу працював інженером в одній із лабораторій Чорнобильської АЕС. Захоплювався авіаспортом — був членом клубу дельтапланеристів КПІ «Альтаїр», організував авіаспортивний клуб із молодих працівників ЧАЕС. Згодом переїхав до м. Ірпінь, що на Київщині, здобув другу вищу освіту в одній із київських бізнес-шкіл. Обійняв посаду голови правління ВАТ «Ірпінське АТП», у 2005 р. увійшов до складу Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. Побудував власний будинок і виплекав біля нього затишний садок, пізнав радість батьківства, виростивши двох доньок, захоплювався мисливством і подорожами, грав на кількох музичних інструментах. Брав участь у подіях Революції гідності, зокрема відстоював барикаду на вул. Михайлівській. Згодом став до лав військового резерву Національної гвардії України, очоливши взвод резервного батальйону спецпризначення «Донбас». Отримав позивний Шульц. Напередодні загибелі в інтерв'ю на передовій Сергій зазначив: «Наших б'ють — треба захищати. Б'ють ні за що. Це ще з дитинства, знаєте, якщо наших б'ють — треба підписуватися. Це, без сумніву, наші. Половина хлопців із Донбасу — їх вигнали з дому. Це для мене наче Майдан —там було так само. У мене було відчуття, що на Майдані наші, а за ним — не наші. У такій ситуації сидіти біля телевізора дуже складно. Мені не страшно. Я знаю спосіб, як перестати боятися. Коли починаєш думати про себе або про близьких, стає страшно. Коли думаєш про загиблих або постраждалих хлопців, тоді не страшно, швидше, розлюченість з'являється…». За словами дружини Сергія, журналістки Михайлини Скорик, у день своєї смерті він уперше за два місяці боїв одягнув на вимогу товаришів бронежилет, але постріл снайпера в шию виявився смертельним.