Славінський Сергій Павлович

53-річний солдат Сергій Славінський загинув 22 січня 2024 р. на Куп'янському напрямку Харківщини. Коли повертався з бойового завдання, разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл. Через сильні обстріли та ризики атаки дронами тіло бійця три дні не могли евакуювати. Сергій народився у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. У підлітковому віці займався боксом, мав успіхи. Завдяки спортивній статурі та твердому характеру в армії хлопець був десантником-розвідником. Після демобілізації вступив до Криворізького економічного інституту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який успішно закінчив. Багато років працював економістом у приватній компанії. Однак вона припинила своє існування. Наприкінці 2014 р. чоловік влаштувався на «Нову пошту». Сергій був людиною дуже спокійною, орієнтованою насамперед на родину. Та його перший шлюб не склався. Зі своєю другою дружиною чоловік познайомився у 2002 р.: жінка працювала в торгівлі, а Сергій виявився цікавим покупцем. Проте розвиток історія отримала аж через чотири роки, бо Марина поїхала на заробітки за кордон. Після повернення доля знову їх випадково звела, і цього разу вони скористалися своїм шансом. Жити разом почали майже одразу, а от офіційно Сергій і Марина стали подружжям ще через 8 років. «Я дуже його любила… Якихось особливих інтересів чи звичок Сергій не мав. Любив гуляти зі мною парками рідного міста, їздити на море у відпустку. Його в хаті чути не було. Дуже спокійний, добрий. Допомагав мені у побуті: прибирати, прати речі, ходити за покупками — це було його. Ми хотіли після війни купити будинок. А він жартував: от зароблю грошей — і поїдемо на Кіпр, там купимо, у теплих краях», — розповідає дружина Марина. Наприкінці березня 2023 р. чоловіка мобілізували до ЗСУ. Він пройшов навчання в Україні та Польщі. На початку літа його відправили на Куп'янський напрямок. Сергій воював у лавах 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила. «У відпустці він не був, приїздив лише ненадовго у звільнення. Розказував, який там жах, відео показував. Дерев у лісі немає, одні палки — випалено вогнем усе і навколо тіла загиблих. Йому було страшно, як і всім людям. Але намагався з цим впоратися», — додає Марина. Сергія поховали в рідному місті. Вдома на Сергія чекали мама, сестра і дружина. Посмертно воїна нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом». На фасаді Криворізької гімназії № 8, яку він закінчив, встановили меморіальну дошку загиблому.