Данильчук Сергій Вікторович

Солдат Сергій Данильчук загинув 17 лютого 2024 р. на позиції в районі с. Синьківка на Харківщині. Він потрапив під ворожий мінометний обстріл та дістав смертельні поранення. 31 березня захиснику виповнилося би 33 роки. Сергій народився і виріс у с. Хвощівка Хмельницької області. Був найменшим серед трьох братів. Після закінчення школи здобув фах автоелектрика в училищі, згодом — фах механіка у Рівненському технікумі. Цікавився футболом, автомобілями, політикою. Захоплювався історією України. Читав книжки, шукав потрібну інформацію в інтернеті. До армії не потрапив, мав «білий квиток»: погано бачив і сильно заїкався. Тож після навчання старші брати забрали його до себе, у м. Хмельницький, де на той момент жили й працювали. Спочатку хлопець спробував себе на місцевому заводі, а у квітні 2017 р. влаштувався на «Нову пошту», де пропрацював понад 6 років. «Я йому не один раз пропонував перейти до себе на роботу, а він відмовлявся. Хоча в нього графік важкий був — вночі працював, удень спав. Але казав, що йому і робота до вподоби, і компанія хороша зібралася, начальство добре, то й нічого змінювати не хотів… Сергій був людиною товариською, мав багато друзів, однак із особистим життям не склалося. З нашими родинами були теплі стосунки, племінників любив і балував, усі разом їздили у село до батьків, на риболовлю», — розповів брат загиблого Іван Данильчук. На початку повномасштабної війни Сергій пішов до військкомату добровольцем, але його не взяли через стан здоров'я. Проте у серпні 2023 р. його таки мобілізували. Потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Обіймав посаду стрільця. Боронив Бахмутський та Куп'янський напрямки. На свої «бойові» хотів купити невеличкий будиночок із садочком у рідному селі. 1 лютого 2024 р. отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» за те, що врятував побратимів. Група Сергія виконувала завдання і потрапила на мінне поле. Одному хлопцю відірвало ступню, ще двоє було тяжких, та й сам він був контужений, посічений осколками. Але поповз по замінованому полю й витягнув пораненого. Той хлопець вижив. Після контузії Сергій став зовсім погано бачити, і командири хотіли перевести його на інші завдання або в тилову частину. Чекали результатів МРТ, а тим часом вирішили ще раз відправити його на позиції. І це стало його останнім виходом. Поховали Сергія в рідному селі. У нього залишилася велика любляча родина.