Марченков Станіслав Павлович (Банан)
4 березня 1994 – 28 лютого 2024Харківська обл. – Херсонська обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Biography
Not yet addedBurial place
Not yet added
Photos and videos
Not yet added
Ukraine remembers
Not yet added
Memories
Not yet addedYou can share a story or kind words to honor the memoryMemory tribute
Not yet added
Publications
- Старший матрос Станіслав Марченков (позивний Банан) загинув 28 лютого 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу острова Тендрівська коса у Херсонській області. Воїну назавжди залишилось 29 років. Станіслав народився у м. Красноград Харківської області. Навчався у Красноградському ліцеї № 3. Потім закінчив Красноградський технікум механізації сільського господарства ім. Ф. Я. Тимошенка та Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю «Агроінженерія». Працював на підприємстві «Техноком» у Харкові, згодом — у теплицях Красноградської овочевої фабрики. Скрізь його поважало керівництво й колеги. Любив футбол, уболівав за ФК «Металіст» (м. Харків). Цікавився домашнім господарством, планував вирощувати виноград, садив дерева, мріяв побудувати альтанку і збиратися там із друзями, чудово готував шашлик, хот-доги, піцу. Цікавився риболовлею, добре розбирався у комп'ютерній техніці. Любив слухати музику, дивитися серіали та передачу «Світ навиворіт». Улюблений фільм — «Костянтин: Володар темряви». Завжди пробував нове і шукав своє. Під час повномасштабного вторгнення чоловік захищав свою країну у складі 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого ССО ЗСУ. Обіймав посаду старшого оператора групи загону. Коли були на навчаннях, після прийому їжі хлопці пішли відпочивати, а Станіслав пішов на кухню. Потім забіг у кімнату із криком: «Пацани, там банани привезли». Так і дали йому позивний Банан. У грудні 2023 р. військовий був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Стас був душею компанії. Він був прекрасним чоловіком, люблячим та турботливим батьком. Доньку Уляну дуже любив і доглядав за нею: міг і підгузок змінити, коли зовсім маленька була, і покупати, і хвостика зав'язати, і до садочка відвести, і нагодувати, і розважити. Справжній тато. Сумлінно ставився до обов'язків. Завжди цікавився новим, вивчав, пробував, міркував (у військовій справі розвивався, дивився відео та читав, пропонував своє). Коли щось потрібно було, не забував і про побратимів (ділив із ними все і довіряв їм, як і вони йому). Був мудрим. Ми з ним багато обговорювали, міркували, він міг порадити та прислухатися. Не вмів плавати. Був шульгою. Але завдання виконував як слід, довіряв побратимам та був чудовою людиною», — розповіла його дружина Наталія. Поховали героя на Новому кладовищі у с. Наталине Харківської області, де він жив із родиною. У Станіслава залишились дружина, донька, мама, бабуся та сестра.Платформа пам'яті 'Меморіал'