Сурков Вадим Сергійович

Морпіх Вадим Сурков загинув 16 липня 2024 р. під Вовчанськом на Харківщині. Коли повертався з позиції, дістав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. Воїну було 47 років. Вадим народився і виріс у м. Торез (нині м. Чистякове) на Донеччині. Родина, як і більшість у шахтарському містечку, була пов'язана з цією галуззю. Вчився у школі, захоплювався футболом і боксом. Після школи вступив до технікуму в рідному місті, здобув фах машиніста електровоза. Але знайти роботу за спеціальністю не зміг. Тому пішов працювати там, де вона була: шахтарем. Згодом познайомився з дівчиною, одружився, у пари народилася донька. У 2000 р. родина переїхала до Києва. У столиці чоловік працював експедитором у «МегаМаксі», логістом на складах, на складі у «Делівері», з часом доріс до завідувача складу. У 2017 р. прийшов на «Нову пошту». Йому сподобалася компанія, її технологічність, ставлення до людей, колектив. Понад усе, окрім родини й життя, Вадим любив море. Подорожі — то було його основне захоплення. Обожнював кататися на гірських лижах. Багато часу проводив із родиною, любив із рідними гуляти містом. Вадим отримав повістку у свій день народження, 9 лютого 2023 р. Служив у лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти. Був оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки. Після навчання був направлений до с. Урожайне на межі Донецької та Запорізької областей. Далі брав участь у легендарній операції в Кринках — був одним із перших, хто штурмував лівобережжя Херсонщини. Там у бою був тяжко поранений, тривалий час був на лікуванні та реабілітації, а потім повернувся у свою бригаду. Далі брав участь у боях на Херсонщині. Коли почався наступ на Харківщину, у травні 2024 р., бригаду перевели на той напрямок. За словами рідних, чоловік мріяв повернутися з війни, купити квартиру. Своє житло родина втратила через окупацію рідного міста. У чужій, орендованій, не було відчуття рідного дому. Хотів повернутися на «Нову пошту». Вадиму пропонували укласти контракт, стати професійним військовим — командири відзначали його хист до цієї справи, він був умілим бійцем і мав хороші перспективи по службі. Але він хотів повернутися до мирного життя. Поховали захисника у Києві. У Вадима залишились рідні, друзі та побратими.