Глуховський Валентин Михайлович (Пікассо)

Солдат Валентин Глуховський (позивний Пікассо) загинув 1 вересня 2022 р. під час виконання бойового завдання в с-щі Зайцеве на Донеччині. Воїну було 33 роки. Валентин народився у м. Дніпродзержинськ (нині м. Кам'янське) Дніпропетровської області. З дитинства проживав у м. Кам'янець-Подільський на Хмельниччині. Навчався у школі № 15. Потім здобув вищу освіту за фахом бухгалтера. Вивчав облік та аудит у Подільському державному аграрно-технічному університеті. Знайшов себе у меблевій справі. З початком повномасштабної війни чоловік приєднався до війська, щоб захищати мирне майбутнє своєї родини та країни. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду стрільця-зенітника. «Я пам'ятаю той спекотний серпневий день, коли Валентин прибув до нашого підрозділу. Зосереджений, спокійний… Він знав, із чим матиме справу, і свою роботу також знав добре. Я не дуже пам'ятаю початок того дня, коли сталося невідворотне, але чітко пам'ятаю свої відчуття. У мене виступили сльози, і це бачили всі навколо. Всі просто мовчали деякий час. Хлопці, які знали Пікассо, не вірили в те, що сталося. Це кращі сини своєї Батьківщини. Не шкодуючи себе, вони стояли там, у тій посадці, на перехресті доріг, щоб їхні діти мале світле та спокійне життя. Мав честь служити разом із Пікассо», — розповів командир загиблого. «Усе, за що брався, йому вдавалося. Любив свою країну, свою сім'ю. Усе життя боровся за справедливість. Не міг коритися брехні. Це і спонукало без вагань стати на захист України. Одразу. У саме пекло. Навіть на війні завжди був позитивно налаштований. Біль від утрати не вщухне, не мине. Так не вистачає його безумовної любові до життя. Дітям так бракує татка. Ми пишаємося. Та від того менше не болить. У нашій пам'яті він — найкращий татко, чоловік… З дитячих років був активним і непосидючим, всього хотів навчитися, про все дізнатися. Все нове давалося йому з неймовірною легкістю. У студентські роки був тим, за ким ішла більшість. Щось таке було у характері, що притягувало. Після навчання вирішив працювати не за спеціальністю. Говорив, що сидіти за папірцями — не його покликання. Згодом зустрів і покохав на усе життя свою майбутню дружину. Під час Революції гідності народився старший синочок. Чоловік рвався у лави ЗСУ. Та після моїх умовлянь все ж залишився з сім'єю, хоча далося йому це важко. Але з початком повномасштабного вторгнення не зміг залишитись осторонь. У перші дні війни пішов до військкомату, а звідти одразу поїхав на Донеччину. Не мав військового стажу, але мав непереборне бажання захистити свою країну та своїх дітей. Сини пишаються татком. Так шкода, що не можуть вже йому цього сказати, не можуть його обійняти», — розповіла дружина загиблого Анастасія. Поховали захисника на Алеї Слави у м. Кам'янець-Подільський. Вдома на Валентина чекали мама, дружина і двоє синів.