Радіо Віталій Миколайович (Радіо)

Старший сержант Віталій Радіо загинув у бою за Україну 1 квітня 2024 р. Під час виконання бойового завдання в районі с. Семенівка на Донеччині дістав смертельні мінно-вибухові травми. 22 жовтня захиснику виповнилося би 44 роки. Віталій народився у с. Кам'янка Рівненської області. Але все своє життя прожив у с. Кургани. Після закінчення Курганської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів у 1995 р. вступив до Березнівського професійно-технічного училища. Пройшов строкову військову службу. Починав працювати фахівцем із меблів. Згодом знайшов своє покликання, коли почав займатися будівельною справою. Завжди освоював нові техніки, переглядав багато відео, аби покращити свою кваліфікацію. Найуспішнішим проєктом його життя став власний будинок, який чоловік побудував сам. У мирному житті Віталій мав велике коло друзів, всі вважали його душею компанії, оскільки він завжди знав, що сказати, який жарт розповісти та які слова підтримки вибрати. Любив рибалити, збирати гриби і дивитися футбольні матчі. Вболівав за ФК «Динамо» (м. Київ) та національну збірну. Чоловік захищав Україну з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів. Обіймав посаду головного сержанта роти у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Воював на Донеччині та Харківщині. У Віталія доволі рідкісне і надзвичайно цікаве прізвище Радіо, яке і стало його позивним із самого початку. Хоча багато молодших побратимів зверталися до нього Миколайович. За віддану службу військовий був нагороджений нагрудним знаком «За особисту хоробрість», почесною відзнакою «Срібний хрест», відзнакою «Хрест воїна-єгеря» I ступеня, відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя». «Неймовірно вдячна, що мала змогу провести 20 років свого життя з таким неймовірним татом, який повсякчас ставив нашу сім'ю в пріоритет. Не було і моменту, щоб я сумнівалась в його любові, оскільки він завжди повторював: «Усе, що я роблю, — це для вас». Мав грандіозні плани на життя, казав, що ще той молодик і готовий підкорювати нові вершини, але вже після війни. Чимдуж хотів викинути окупанта з країни, саме тому і не залишився байдужим, коли розгорнулось повномасштабне вторгнення», — розповіла донька полеглого воїна Віта. «Усі поважали Радіо та завжди виконували його доручення. Він був стрижнем нашої роти. Нам його буде не вистачати», — додали побратими. Віталія поховали на кладовищі у с. Кургани. У захисника залишилися дружина Наталія, син Богдан, донька Віта, брат Володимир та сестра Іванна. У 2024 р. Віталію Радіо посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».