Гутік Владислав Сергійович

Старший солдат Владислав Гутік загинув 26 серпня 2024 р. під час ворожого артобстрілу та атаки FPV-дронів поблизу м. Красногорівка Донецької області. Захисникові назавжди 22 роки. Народився Владислав у с. Ялтушків на Вінниччині. Здобув фах зубного техніка у Житомирському медичному коледжі. Працював водієм таксі. З початку повномасштабної війни добровільно уклав контракт зі Збройними силами України. Боронив Батьківщину у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Обіймав посаду старшого навідника бойової машини реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї. «Владислав був життєрадісною людиною, завжди хотів прожити це життя щасливо. Позитивна людина, яка відважно боронила кордони нашої держави з перших місяців повномасштабного вторгнення. Не роздумуючи, уклав контракт. Людина з великої літери — Владислав, який ніколи не боявся говорити правду, говорив її всім, за це його і поважали. Швидко приймав рішення, реалізовував свої ідеї та не боявся цього», — розповіла близька подруга родини. «Це була дитина, дана мені Богом, я думаю, що таких людей, як мій син, мало на цій землі. Знаєте, коли мене просять розповісти про сина, я кажу — ви бачили, як сонечко, коли сходить, опромінює кімнату? Поступово ж, правда? А мій син, коли заходив кудись, одразу освітлював усе навколо. Якщо він з'явився у вашому житті, значить він обов'язково залишить по собі слід. Ось таким був наш син. Дуже любив машини, міняв їх часто, сам ремонтував. Мріяв жити в Португалії. Там зараз проживають його дружина і сини. Влад був веселим, завжди усміхався», — розповіла мама Ірина. Поховали захисника у рідному селі. У Владислава залишились дружина, двоє синів, батьки і брат. За свою службу старший солдат Владислав Гутік нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».