- Укр
- Англ
Кулімін Владислав Ярославович (Художник)
14 лютого 1976 – 22 березня 2024Азербайджан – Донецька обл.
Біографія
Ще не доданоВійськова служба
СержантЩе не доданоМісце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Сержант Владислав Кулімін (позивний Художник) загинув 22 березня 2024 р. під час виконання бойового завдання у с. Терни на Донеччині. Рухаючись на зміну наряду, він потрапив під ворожий обстріл керованими авіабомбами. Захиснику назавжди залишилося 48 років. Владислав народився у с. Новосаратівка (Азербайджан). Коли йому виповнилося 7 років, родина переїхала до с. Сакуниха на Сумщині. Там він пішов до школи, а згодом здобув фах майстра сільськогосподарського виробництва, молодшого організатора середньої ланки у Недригайлівському вищому професійному училищі. Пройшов строкову службу у Військово-морських силах АР Крим, був морським піхотинцем. Після працював охоронником у ТОВ «Влад». У 2001–2015 рр. обіймав ту ж посаду в Роменській виправній колонії № 56, де отримав звання сержанта. Далі працював різноробом, займався будівництвом та ковкою металу — це було його хобі. У вільний час любив рибалити, полювати, облаштовувати подвір'я. Жив із сім'єю у м. Ромни. 1 червня 2022 р. добровільно приєднався до лав захисників. Пройшовши навчання у Сумах та Чернігові, став бойовим медиком 117-ї окремої бригади територіальної оборони. Отримав грамоту за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм. «Він був для мене не просто батьком, а насамперед другом, який підтримував, попри все. Ми могли сміятися з усього на світі. Мої друзі тягнулися до нього, незважаючи на різницю у віці. Тато пішов на війну, щоб захистити мене. Він говорив: «Я хочу, щоб моя донька не вважала мене боягузом». Я дуже на нього схожа — як зовні, так і всередині, і це допомагає моїй мамі, яка дивиться на мене і бачить його відображення. Знаю, тату, що ти мене чуєш, через наші характери ми ніколи не говорили, як сильно любимо одне одного, але вдвох все прекрасно відчували і бачили. Мене гріють спогади та сни, в яких ти до мене приходиш. Ти — мій Герой, мій Янгол-охоронець», — написала Вікторія Куліміна. Поховали захисника у м. Ромни на Сумщині. Вдома на Владислава чекали дружина, донька, рідна сестра та двоюрідний брат.Платформа пам'яті 'Меморіал'