Гаврилюк Володимир Леонідович (Джміль)

«Кримський козак» Володимир Гаврилюк загинув 13 грудня 2022 р. під час боїв з окупантами в районі с. Терни на Донеччині. 7 січня 2023 р. воїну мало виповнитися 43 роки. Володимир народився у с. Степанівка Вінницької області. Закінчив Вінницький транспортний коледж. З 2000 р. жив у Криму, навчався у Кримському гуманітарному університеті. Чоловік мав сильні проукраїнські погляди, тому возив сина через усю Ялту в єдиний у місті україномовний дитячий садок. Майстрував бандури та кобзи, сам навчився грати на них і співав дітям колискові. Був учасником Євромайдану. Після російської окупації пів острова родина Гаврилюків переїхала на Вінниччину. Чоловік не зміг залишитися вдома під час війни 2014 р., тому добровольцем поїхав на фронт. Брав участь в АТО у складі батальйону «Золоті ворота». Згодом оселився у Вінниці, де служив у патрульній поліції. З перших днів повномасштабного вторгнення російських військових Володимир пішов до військкомату. Приєднався до підрозділу територіальної оборони Збройних сил України. Він весь час прагнув щось робити та йти в бій. За словами командира, боєць відповідально виконував завдання та був відважним воїном. 13 грудня Володимир пішов на завдання, з якого не повернувся. Перед тим сказав побратимам, які не хотіли туди йти: «Хто, як не ми? Хто підтримає хлопців? Для чого ми тут?». Через кілька днів дружина Юлія почала пошуки. Певний час Володимир вважався зниклим безвісти. А вже наприкінці грудня за програмою обміну окупанти повернули тіло бійця. Юлія впізнала його за нестандартним кулоном — бронзовим тризубом у формі птаха на чорному мотузку. Вона зазначає, що чоловік сильно хотів потрапити додому на Новий рік, Різдво і свій день народження. Хотів провести свята з дітьми та у родинному колі. Але вже не судилося. «Справжній козак 21-го століття: з класичною чуприною, розкішними вусами і відважним серцем. Як принципову, правильну і чесну людину згадують Володимира його бойові побратими, рідні, друзі і навіть ті, хто лише на короткий час перетнувся з ним у житті», — написали у ветеранському просторі. «Мій коханий. Наш герой. Наш захисник. Ти з першого дня пішов боронити нашу землю. Не уявляю життя без тебе. Таких, як ти, просто більше немає… Спочивай з миром, ти багато встиг зробити у житті, окрім, як почати радіти нашим здобуткам. Нарешті ти отримав спокій. Ти так мріяв на Різдво запалити багаття у змурованому тобою каміні, зібрати всю сім'ю в цій залі, яку ми разом будували. Твоє крісло-гойдалка чекало на тебе. Ми підготувались з донечкою всупереч передчуттям... А ти приїдеш, збереш гостей, але без багаття і радощів», — написала дружина полеглого воїна Юлія. Поховали Володимира у рідному с. Степанівка на Вінниччині. У захисника залишилися дружина та двоє дітей: син Вова і донька Аня.