Хлопонін Володимир Олександрович (Кот)

Солдат Володимир Хлопонін (позивний Кот) загинув 7 липня 2023 р. під час ворожих штурмових дій неподалік м. Авдіївка на Донеччині. Захиснику був 51 рік. Володимир родом із м. Полтава. Закінчив Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». У мирному житті займався підприємницькою діяльністю — мав власний магазин «Святковий». Захоплювався археологічними розкопками, колекціонував старовинні речі. На початку повномасштабної війни чоловік у лавах добровольців охороняв територію біля Свято-Успенського собору в м. Полтава, був у складі ДФТГ № 1 та № 3. Із 7 березня 2023 р. перебував у ЗСУ. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Спочатку був стрільцем роти охорони, а 7 травня 2023 р. був переведений на посаду номера обслуги мінометного розрахунку мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону. «Він був надзвичайною людиною і найкращим татом для мене. Кожен, хто знав його, скажуть, що він завжди (якою б складною не була ситуація) міг допомогти безкорисливо. Дуже полюбляв розкопки — це було хобі його життя, щоразу як повертався з них, всі були у шоці від того, наскільки рідкісні та неймовірно старовинні знахідки він привозив. Знав історії про кожну свою монету, хоча їх важко було злічити. Він був дуже доброю та чесною людиною. Насправді дуже мало таких. Але для мене він назавжди залишається найкращим татом і справжнім Героєм», — розповіла донька загиблого. «Володя Хлопонін: небайдужий, з якимось особливим почуттям справедливості — такі люди максимально намагаються виправляти помилки не агресією, а спокійно і врівноважено... Навіть у ТЦК Вова опікувався усіма, хто просив про допомогу. Щоб документи правильно були оформлені, медкомісію швидко пройти... Допомагав тим, хто мав проблеми зі здоров'ям. А от тих, хто «косить», не любив дуже. Не сварив — зневажав. А ще завжди ходив на прощання з усіма полеглими захисниками. З цього світу пішла людина, яка самотужки намагалася зробити світ хоч трохи кращим. Вова, дякую за твою небайдужість і людяність! Ти жив, як Герой, і загинув, як Герой! І поповнив небесне воїнство...» — написала бойова товаришка Ольга Стенько. Поховали воїна на Рибчинському цвинтарі у Полтаві. У Володимира залишилися мама Людмила, дружина Вікторія, донька Марія, інші рідні, друзі та побратими.