Мудровський Ярослав Андрійович

Молодший сержант Ярослав Мудровський загинув 17 січня 2023 р. під час виконання бойового завдання в районі с. Терни на Донеччині. Йому назавжди 21 рік. Ярослав народився у с. Мотрунки на Хмельниччині, проживав у с. Черніївка. Його з молодшим братом Мирославом виховувала мама, яка віддавала дітям усю свою любов. Ярослав із дитинства був розумним і цілеспрямованим. Вже тоді всі знали, що він стане військовим. Бо ще малим він зі своїм найкращим другом майстрував зброю з дерева, копав у лісі окопи, щоб гратись у «войнушки». Після закінчення 9-го класу хлопець вступив до Житомирського вищого професійного технологічного училища, здобув фах слюсаря-ремонтника холодильних установок. У 2022 р. почав заочно навчатися у Поліському національному університеті на спеціальності «Лісове господарство». 1 липня 2019 р. Ярославу виповнилось 18 років, а вже 29 липня він уклав свій перший контракт і вступив до Збройних сил України. Пишався тим, що служить у 13-му батальйоні 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після навчань вирушив виконувати бойові завдання на територію проведення ООС. Коли почалася повномасштабна війна, Ярослав зі своїми побратимами тримав позиції на Донеччині. 26 лютого захисник дістав контузію та був госпіталізований. Але не пролікувався і 3 тижнів, як повернувся на фронт. Їхня бригада тоді боронила Маріуполь, він мав бути разом із товаришами. «Як мені був важливий той один дзвіночок на 2 хвилини з поганою мережею. Не завжди зрозуміло, що говорить, але я знала: подзвонив — значить, живий», — згадує кохана захисника Уляна. Пізніше підрозділ Ярослава перевели на інший гарячий напрямок — Ізюм-Слов'янськ, який вони тривалий час мужньо утримували. Хоч і зазнали великих втрат, але вистояли. Потім їх перекинули на іншу ділянку фронту. За час служби Ярослав Мудровський неодноразово був нагороджений грамотами. 1 травня 2022 р. отримав медаль «Захисник Слов'янська». «Ярік був сильний і мужній, я завжди пишалася його витримкою. Весь час на мої питання і переживання він відповідав жартома: «У мене все добре, є що їсти, хочеш — ще й тобі можу вислати». Він хотів мати власний дім. Ми мріяли, як будемо жити спочатку вдвох, а потім — з дітками. Планували, що одразу після перемоги влаштуємо весілля, але, на жаль, доля розпорядилась інакше… Ярік був дуже хорошою, світлою людиною, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Мав багато друзів. Був хорошим другом, добрим братом, вірним товаришем для своїх побратимів, які могли довірити йому свої життя, добрим сином, опорою і підтримкою для своєї мами і найкращим коханим для мене», — розповідає Уляна. Поховали героя у с. Черніївка. Вдома на свого захисника чекали мама, брат, кохана дівчина та друзі.