Вус Євгеній Володимирович (Прапор)

Захисник Маріуполя, старший солдат Євгеній Вус (позивний Вус-2) помер 26 березня 2022 р. на території заводу «Азовсталь» від важких поранень, отриманих за 3 дні до цього в бою з окупантами. Воїну було 53 роки. Євгеній Вус народився і жив у м. Київ. Закінчив школу № 27 та Київський національний торговельно-економічний університет. Захоплювався мисливством і туризмом, любив читати. На початку російсько-української війни чоловік долучився до волонтерської служби порятунку «ASAP RESCUE» та брав участь в АТО. Був у підрозділі «Янголи Тайри». Мав позивний Прапор. Спочатку був водієм, займався евакуацією поранених українських військових з лінії зіткнення до найближчих госпіталів. Згодом став парамедиком. Виконував завдання в Авдіївці, на Горлівському та Маріупольському напрямках. У 2019 р. Євгеній вступив на контрактну службу до лав ОЗСП НГУ «Азов». Він продовжував воювати за Україну на території проведення ООС. Після повномасштабного вторгнення також боронив Батьківщину. За свою службу боєць неодноразово був відзначений нагородами, зокрема відзнакою «За врятовані життя (АТО)», нагрудним знаком «Учасник АТО», нагрудним знаком «Знак пошани», відзнакою «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», медаллю «За сприяння Збройним силам України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). «Жека, я плачу… Ми з тобою стільки разом відкатали, бік у бік жили і робили свою роботу. Я плачу, друже мій, я реально плачу… Не вірю… Я пам'ятаю і твою мольфарську каву, і цукерки в бардачку персонально мені, і моє улюблене пепсі, і термос з чаєм, і бутери, бо поснідати я не завжди встигала. Ти встигав потурбуватися, я знала, що поруч з тобою не пропаду, бо ти був поряд. Дякую, що ти був моїм другом, побратимом і водієм моєї улюбленої трієчки. Царюй, брате мій…», — написала бойова товаришка загиблого Юлія Зозуля. Євгенія поховали на «Азовсталі», рідні та близькі так і не змогли його провести в останню путь на батьківщині. У героя залишилися мама, дві доньки, рідні, друзі та побратими.