- Укр
- Англ
Литвиненко Юрій Юрійович
28 вересня 1979 – 16 грудня 2015Харківська обл. – Донецька обл.
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)
Біографія
Наталія Левченко, мама: «Народився Юрій Юрійович Литвиненко 28 вересня 1979 р. у с. Пащенівка Коломацького району Харківської області. Коли Юрі було 3 роки, загинув його батько і ми переїхали до Харкова. Вже у Харкові він закінчив школу № 63. У 1996 р. вступив і в 2001 р. із відзнакою закінчив юридичний факультет Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, упродовж 2004–2007 рр. навчався на економічному факультеті того ж вузу, здобув ступінь магістра. У 2001–2002 рр. служив у Збройних силах України. Я маю 2 листи подяки від міністра за виховання сина. Трудову діяльність розпочав у службі безпеки «Кредитпромбанку», далі працював керівником служби безпеки банку «Дніпрокредит», Земельного банку. Останнім місцем роботи був банк «Базис». У зв'язку з ліквідацією банку був звільнений, після чого добровільно пішов до військкомату і попросив призвати його на фронт. 30 січня отримав повістку, 2 лютого 2015 р. розпочалася перепідготовка на військово-юридичному факультеті Харківського юридичного національного університету ім. Ярослава Мудрого, а 13 березня відбув до місця призначення — у 17-й батальйон 57-ї бригади, що дислокувався у м. Дзержинськ Донецької області, обійняв посаду помічника комбата з правових питань, мав звання лейтенанта юстиції. Бойові побратими сина говорили, що він виконував сумлінно не лише юридичну роботу (всі воїни вчасно отримували УБД, бойові доплати, себе ніколи у списки на бойові доплати не включав, хоча часто бував на передовій лінії фронту), а й інші бойові завдання. Завжди носив із собою гранати, а в мене просив пробачення за прийняте рішення — за жодних умов у полон не здаватися. Під час виконання чергового бойового завдання потрапив під обстріл, унаслідок контузії стався обширний інфаркт, але Юра боровся за життя ще 4 год. 45 хв. Комбата в батальйоні не було, а ніхто інший йому не викликав санавіацію, щоб доправити до Харкова чи Дніпра, де його могли б урятувати. Ось так і вийшло, що о 18.30 він мені подзвонив і говорив цілком іще здоровим, а о 8.00 мені волонтер сказала, що він загинув о 0.35 16 грудня 2015 р.».Військова служба
Лейтенант, Заступник командира батальйону з правових питань17 oкремий мотопіхотний батальйон (57 окрема мотопіхотна бригада)Помер 16 грудня 2015 р. від інфаркту, спричиненого контузією, отриманою під час виконання бойового завдання поблизу м. Торецьк Донецької області.- Кладовище с. Шелестове (Коломацька ТГ, Богодухівський р-н., Харківська обл.)
Місце поховання
Фото і відео
Україна пам'ятає
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Осиротів мій пишний світ без тебе. І день пісний, і ніч пісна. Не знаю, стежкою якою іти треба, Коли замовкла пісня і перервалася струна. Поменшала земля і небо накренилось. Зміліли ріки й висохли струмки. Мовчав мій Бог, коли йому молилась І щезли враз усі живі думки
Навколо пустка, ні, пустеля, Нема живої ні душі, Лиш материнський крик крізь стелю Складає сину вбитому вірші. Єдиний сину мій, синочку, Пісними стали дні мої, Любові вічної віночку, Безсмертні в небі дні твої. Немає в світі більш дороги, Якою б зміг до мене йти, На рідні б стати на пороги, Утіху в серці віднайти
Ти там, куди вже не подзвониш, Ти там, вже звідки не зовуть, Я тут, де ще кружляють хороводи, Де всім торгують і де все ще продають. Невже твоя загибель марна?! Все буде так, як все завжди було? Чи Божа правда й справа карна, Як правосуддя в Україні, загуло. 09.01.2016 р
Чи можна звикнути до смерті, До крику, болю і плачу, Коли всі звичні грані стерті Й звучить: «Осанна», палачу? Чи можна звикнути до зради, Торгівлі рідними людьми, Коли брати – пекельні гади, Стають, як стій, на бік пітьми? Чи можна звикнути до втрат, До сліз гірких в очах дитини, Коли по наших лупить «Град», І спокою нема й краплини? Не можна довго жити на краю, Слізьми вмиватися щоранку… Так хочеться проснутися в гаю, Де син стояв за волю до останку. Де спокій свій собі знайшов, З усмішкою злетів до Бога, Попід Його святий покров, Де щезли смерть, війна, тривога
Війна підступно вкрала в мене сина І тисячі синів забрала від родин. Палає в серці смолоскипом шина, Уже немає і не буде радісних годин… Так дивно, що навкруг радіють люди. Життя буяє, мчить своїм шляхом, Але тебе ніколи вже не буде. Уже не скажеш жартома: «Come back to home». Як я молилася, не знають люди. Це знають ночі тиша й материнський крик. Куди не глянь, твої сліди усюди, Лиш сам назавжди з простору ти зник. Прости, мій синку, що боги не чули, Як я благала, щоб вернувся ти живим, Що поряд не була, коли тебе у смерть узули… Ти в пам'яті назавжди залишаєшся живим. 09.01.2016 р
Публікації
Ще не додано
