Лабунський Денис Богданович (Гром)
29 жовтня 1993 – 24 листопада 2022Вінницька обл. – Донецька обл.
Орден «Золота Зірка» (посмертно)
Біографія
Лабунський Денис Богданович народився 29 жовтня 1993 р. у Черкаській області. Проживав у м. Вінниця. Навчався у школі № 16, у 7-му класі перейшов до школи № 36. Відвідував ДЮСШ Вінницької територіальної організації «Колос». Працював за кордоном. Із початком широкомасштабного російського вторгнення повернувся в Україну та добровільно вирушив на фронт. Був кулеметником 3-ї окремої штурмової бригади. Учасник боїв за Донеччину, Київщину та Запорізьку область. Загинув 24 листопада 2022 р. у боях за Бахмут на Донеччині. Прикриваючи побратимів, дістав смертельне поранення. Похований на алеї Слави Сабарівського кладовища у м. Вінниця. Залишилися батьки, брат та дружина.Місце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Кулеметник Денис Лабунський, позивний Гром, загинув 24 листопада 2022 року під час штурму під Бахмутом на Донеччині. Прикриваючи побратимів, сам отримав смертельне поранення. У жовтні воїну виповнилося 29 років. Денис народився у Вінниці. Усе життя присвятив спорту. Навчався у дитячо-юнацькій спортивній школі Вінницької територіальної організації «Колос». Був кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики. Чоловік удосконалював себе та навчав інших. Останнім часом жив і працював за кордоном. У перші дні повномасштабної війни Денис повернувся на Батьківщину. Згодом став бійцем 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ (колишній полк «Азов» ССО). Обіймав посаду кулеметника. Побратими пригадують його як мужнього і безстрашного воїна. «Хочу сказати, що таких відважних і мужніх людей не зустрічала у своєму житті. Ми проживали останнім часом за кордоном. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, чоловік одразу зібрав всі необхідні речі та поїхав на захист Батьківщини. Був добровольцем, служив кулеметником. Його неможливо було зупинити. Він говорив: «Хто, як не ми? Потрібно починати з себе. Я йду заради наших майбутніх дітей, за сім'ю, близьких людей, за Україну». Він багато зробив для нашої України, багато поклав ворогів та віддав найцінніше – своє життя! Це велика ціна нашої перемоги», – розповіла дружина загиблого Тетяна. Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці. У Дениса залишилися батьки, брат і дружина.Платформа пам'яті 'Меморіал'