Гераїмчук Іван Андрійович

Гераїмчук Іван Андрійович народився 13 жовтня 1981 р. у с. Кодня Житомирського району Житомирської області. З кінця 1990-х рр. служив в органах внутрішніх справ. Останніми роками працював інспектором із реагування патрульної поліції СПД № 1 Коростенського РУП на Житомирщині. «Ми вчилися в одному класі, але зустрічатись почали уже після школи. Хоча, напевно, з 8-го класу мені вже подружки казали, що Іван у тебе закоханий. Пригадую, якось тиждень я не була у школі, захворіла, а коли прийшла, то він просто засипав питаннями: «Іринко, як ти? Що трапилось?...». А потім, уже в 10-му класі, він щоранку бігав і спеціально через мою вулицю, щоб поговорити зі мною», — згадує дружина загиблого поліцейського Ірина Гераїмчук. — На випуск усім класом загадували бажання і записували їх, аби зібратись разом через 5 років і перевірити, що збулось. Я теж разом з усіма залишила свою дівочу мрію. Але, чесно сказати, згодом навіть забула про це. А Іван — ні. Він сидів позаду мене, коли ми писали, і, думаю, прочитав. Я написала: «Вийти заміж за міліціонера і народити двох дітей — хлопчика і дівчинку». Іван, попри бажання батька, який бачив сина студентом аграрного технікуму, вступив до Донецького інституту внутрішніх справ. На складання присяги на вірність українському народові Ірина приїздила до нього уже закохана і з нетерпінням чекала нетривалих відпусток. Хлопцеві після сільської школи спершу непросто давалось навчання, найскладніше виходило із французькою, прогалини з якої самостійно долати було неможливо. Але він і тут впорався — влаштувався лаборантом у кабінет іноземної мови та таки зумів скласти іспит. Тож врешті у липні 2003 р. Іван Гераїмчук розпочав свою службу старшим інспектором дорожньо-патрульної служби ДАІ окремого батальйону ДПС ВДАІ УМВС України в Житомирській області. «З другою частиною мого бажання ми впоралися разом», — посміхається крізь сльози жінка. У подружжя двоє дітей — 16-річний Владислав та 5-річна Віолетта. «Він умів з ними домовлятися про все на світі. От у нього виходило розуміти дітей майже без слів, з пів погляду: що хочуть, чому вередують, як виховувати…», — розповідає Ірина. «Батько навчив, напевно, найбільше поважати працю. Нині мені жодна робота не страшна — можу точно сказати, що я вмію багато, а чого не можу — то знаю, як опанувати. І на тракторі навчив, і в техніці розбиратись, — продовжує розмову син Владислав. — Якщо тато був вихідний, ми — одразу в село. Там завжди є з чим поратись. Він був серйозний, дуже відповідальний, працьовитий і добрий! Найкращий у світі тато!». Мама Галина Володимирівна розповідає, що близько 1,5 роки тому раптово не стало батька, й Іван повністю взяв на себе всі турботи про неї та реалізацію намірів, які спланував чоловік: «У нього вихідний чи яка вільна хвилина — спішив у село. За цей рік він зробив майже все у господарстві, що хотів та не встиг батько. І весь час утішав мене: мамо, не переживай, усе буде добре… Він дуже добрим був… Виховували, вчили, думали, що на старість поміч буде…». Того дня, 26 лютого 2022 р., чоловік разів 5 телефонував дружині. Розмови були короткими, але, за словами Ірини, для неї важливо було просто почути чоловіка. А він турбувався і просив негайно збиратись і виїжджати з Житомира, оскільки він більш ніж за сотню кілометрів від них і не може зараз сам вивести їх у безпечніше місце. «Чесно сказати, у перший день я все не могла зрозуміти, чому він і вимагає, і просить одночасно виїздити. Як і всі, просто до кінця не усвідомлювала, що війна ось тут, уже просто тут… А він все наполягав: забирай дітей і негайно… Ми поїхали у перших числах березня, і лише тому, що він так просив… Але він все одно залишається поряд: душа його поряд, я завжди його відчуваю… Він теж знає, що недарма загинув. Загинув за свою Батьківщину, за майбутнє наших дітей, щоб вони були щасливими…», — згадує дружина. Увечері 26 лютого Іван Гераїмчук із колегами виїхав перевіряти повідомлення про подачу світлових сигналів у напрямку агресора з пожежної вежі у с. Залісся Коростенського району Житомирської області. До кордону з Білоруссю, звідки вже вдерлася на Полісся російська орда, менше ніж 20 км. Коли поліцейські спробували затримати осіб, які перебували на місці, ті відкрили по них вогонь та почали тікати на автомобілі. Переслідування не дало результату, а на зворотному шляху поліцейські потрапили у засідку. Службовий автомобіль поблизу с. Яжберень, неподалік смт Народичів, майже впритул був розстріляний. Від отриманих поранень на місці загинув майор поліції Іван Гераїмчук та його побратим. Ще двоє поліцейських дістали поранення. Колеги Івана Андрійовича згадують його як надійного товариша і відповідального колегу: «Знайомий із ним майже 20 років. Був моїм наставником і завжди говорив: приймаючи рішення, завжди керуйтеся принципом: зробити треба по-людськи, а потім — по правилах. Дуже людяним був і справжнім патріотом. Для нас він герой!», — говорить старший інспектор управління превентивної діяльності ГУНП Андрій Яцко. «Я на службу прийшов лише тому, що з дитинства бачив Івана Андрійовича. Він жив із нами по сусідству, і я спостерігав, як він увечері повертається, а уранці йде на роботу. Таким він був добрим і мужнім! Для мене дуже сильний взірець і мотив був стати поліцейським», — розповідає дільничний офіцер поліції сектора поліцейської діяльності № 1 ВП № 1 Коростенського РУП Владислав Трет'як. «У мене склалося враження, що його знав кожен водій Народицької громади: від 16 і до 80 років. Безпека дорожнього руху була його безпосередня зона відповідальності. Принциповість до тих, хто сідає за кермо у нетверезому стані, і влучне слово для тих, хто ігнорує ремені безпеки чи шоломи. Із кожним знав, як правильно спілкуватися, щоб людина зрозуміла, чому має нести покарання або чому не робити такого більш ніколи», — згадує начальник сектора поліцейської діяльності № 1 ВП № 1 Коростенського РУП Олександр Куліш. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майор поліції Іван Андрійович Гераїмчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).