Кобринюк Микола Миколайович

Народився 25 лютого 1995 р. у с. Шельпахівці Хрестинівського району Черкаської області. Енергійний і життєрадісний юнак ріс свідомою, порядною людиною, захоплювався спортом і риболовлею. Закінчив Шельпахівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів та Брацлавський агроекономічний коледж Вінницького державного аграрного університету за спеціальністю «Організація комерційної діяльності». У жовтні 2013 р. охоче пішов на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС, яку проходив у Маріупольському окремому батальйоні ВВ (в/ч 3057), мріяв стати професійним військовим. Взимку 2013–2014 рр. брав участь в охороні громадського порядку в Києві під час подій Революції гідності. Брав участь у відбитті атаки проросійських бойовиків на військове містечко (коли українські військовослужбовці вперше відкрили вогонь по нападниках) 16 квітня 2014 р. та у подальшій евакуації частини. Пізніше переведений для подальшого проходження служби до Черкаського окремого батальйону, потім – до 1-ї окремої бригади оперативного призначення НГУ. Свідомо зголосився стати на захист Вітчизни зі зброєю в руках — написав рапорт із проханням направити його в район АТО, пояснивши матері свій вчинок фразою, яка останніми місяцями не сходила з вуст тисяч справжніх патріотів України: «Якщо не я, то хто?..». Загинув 5 вересня у запеклому бою, що спалахнув близько 16.30 у районі смт Тельманове Донецької області, коли колона авто- та бронетехніки Національної гвардії України, яка рухалася до визначеного району виконання службово-бойового завдання, раптом потрапила під щільний обстріл із обох боків. Ворогу вдалося підбити головний бронетранспортер та знищити кілька вантажівок КрАЗ, 5 воїнів загинули, 12 дістали поранень, але, попри те, що більшість із них були зовсім юними строковиками, гвардійці прийняли бій, відкривши вогонь у відповідь, пішли в хоробру атаку і зрештою вирвалися з вогневого «мішка»… Похований із військовими почестями у рідному селі. Це поховання перетворилося на вияв щирої всенародної скорботи за полеглим юним захисником Батьківщини: буквально всім селом разом із делегаціями з усього району під численними державними прапорами земляки проводили Миколу від його рідної хати до місця вічного спочинку… «Коля був надзвичайно відповідальною людиною, господарем слова і справи, патріотом нашої держави. Якщо людина була з ним щирою, він готовий був для неї прихилити небо, поділитися крихтою…», — не приховуючи сліз, сказав над труною солдата сільський голова Віктор Обараз.