Спащенко Юрій Вікторович

Народився 11 грудня 1994 р. у с. Петропавлівка Братського району Миколаївської області. У дитинстві захоплювався футболом, у 2010–2011 рр. брав участь у змаганнях дитячо-юнацької футбольної ліги України, виступаючи за команду «ДЮФК» (с. Маринівка Миколаївської області). Змалку вирізнявся патріотичними переконаннями, цілком свідомо вирішив чесно виконати військовий обов'язок і навесні 2013 р. домігся призову на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС. Пройшовши жорсткий відбір, у числі кращих новобранців закінчив курс підготовки молодших командирів у навчальному центрі ВВ (м. Золочів), продовжив службу у столичній окремій бригаді спеціального призначення ВВ «Барс» на посаді командира відділення у званні молодшого сержанта. Взимку 2013–2014 рр. брав участь в охороні громадського порядку в Києві під час подій Революції гідності. Згодом, коли його з'єднання було переформовано у 1-шу бригаду оперативного призначення НГУ, також свідомо зголосився стати на захист Вітчизни зі зброєю в руках. Вирушаючи на Схід держави, на боротьбу з бойовиками-сепаратистами, заспокоював рідних, запевняючи, що повернеться живим. Загинув 5 вересня у запеклому бою, що почався близько 16.30 у районі смт Тельманове Донецької області, коли колона авто- та бронетехніки Національної гвардії України, яка рухалася до визначеного району виконання службово-бойового завдання, раптом потрапила під зосереджений обстріл із двох боків. Ворогу вдалося підбити головний бронетранспортер та знищити кілька вантажівок КрАЗ, п'ятеро воїнів загинули, 12 дістали поранень, але, попри те, що більшість із них була зовсім юними строковиками, гвардійці прийняли бій, відкривши вогонь у відповідь, пішли в хоробру атаку і зрештою вирвалися з вогневого «мішка»… Похований із військовими почестями у рідному селі. У похованні взяли участь сотні земляків із Петропавлівки та всього Братського району Миколаївщини. Під час церемонії поховання, попри біль утрати, батьки Юрія висловили впевненість в тому, що їхній син віддав своє молоде життя за майбутнє вільної та незалежної України недарма, зазначивши: «Головне, щоб ця жертва не була марною…». Батько героя, Віктор Станіславович, після загибелі сина пішов добровольцем до лав Збройних сил України.