Пчеловський Олександр Анатолійович (Зука)

39-річний десантник Олександр Пчеловський (позивний Пчола) загинув 6 серпня 2022 р. під час виконання бойового завдання в районі с. Долина на Донеччині. Олександр народився у с. Безпечна Житомирської області у сім'ї газовиків. Навчався у Немирівському будівельному технікумі. Вищу освіту здобув у Київському національному університеті будівництва й архітектури, в Інституті післядипломної освіти. Працював в управлінні експлуатації газового постачання м. Чуднів, а згодом — у м. Любар. Займався сільським господарством, був добрим господарем, найкращим чоловіком та батьком двох дітей. У 2015 р. у складі 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї бригади брав участь в АТО. За той період Олександр нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Через рік захисник повернувся до цивільного життя. Коли почалася повномасштабна війна, Олександр працював за кордоном. Однак 26 лютого 2022 р. повернувся на Батьківщину й одразу поїхав до рідної 95-ї бригади. Разом із побратимами Пчола знову вирушив захищати Україну від російських окупантів. За штатом він був водієм, але виконував обов'язки командира відділення. У березні дістав поранення поблизу с-ща Макарів на Київщині. Після лікування повернувся до своїх побратимів, які тоді вже обороняли Ізюмсько-Слов'янський напрямок. У квітні знову потрапив до шпиталю — цього разу з контузією. У червні Пчола знову дістав поранення. Але щоразу він повертався до своїх побратимів, бо вони стали його другою родиною. 6 серпня 2022 р. бійці його відділення виконували бойове завдання поблизу с. Долина на Донеччині. У ближньому бою Олександр дістав важкі поранення із вогнепальної зброї. Побратими намагалися швидко його евакуювати, але, на жаль, Олександра не вдалося врятувати. «Він був наймолодшим серед нас трьох. Був найкращим, відповідальним, справедливим, добрим, веселим, справжнім другом. А головне — справжнім патріотом, щирим українцем, який не боявся дивитися в очі ворогу», — розповіла про Олександра старша сестра Світлана. «Його знали і поважали багато людей, його побратими сказали, що такого товариша, як він, не знайдеш… Я пишаюся тим, що так багато людей знали його як прекрасну людину і запам'ятали його як Героя! Папа ніколи не розказував нічого, щоб ми не хвилювались, і завжди більше розпитував про нас, як там вдома. Сварився на мене за те, що не бережу здоров'я, і переживав, щоб усе було нормально… Пап... Чого зараз? Через те, що ти хотів дати нам усе найкраще, тебе майже не було вдома... Нам тебе було мало, а тепер... А як тепер? Вибач, що ми рідко казали тобі, що любимо, але ж ти і так знаєш…», — написала донька Олександра. Поховали захисника у м. Чуднів Житомирської області на новому кладовищі, започаткувавши Алею Слави. В Олександра залишилися брат Андрій, сестра Світлана, дружина Наталія, син Микола і донька Олександра.