Мамадалієв Володимир Гаїбович

Володимир Мамадалієв народився у м. Новоукраїнка на Кіровоградщині. Навчався у місцевій загальноосвітній школі № 6. З дитинства мріяв стати військовим, тож у 1994 р. вступив до Одеського училища сухопутних військ. Після закінчення училища продовжив навчання у військовій академії. Служив у штабі оперативного командування «Південь» на посаді старшого офіцера інформаційно-аналітичного центру. Роман Донік: «10-й блокпост. Річниця. Сьогодні хлопці поїдуть покласти квіти до пам'ятника загиблим побратимам. 10-й блокпост у Новоселівці, на повороті на Уманське… Бій біля нього був одним із перших, де терористи застосували важку бронетехніку для лобової атаки. Завдання було відтягнути від Слов'янська танки противника. Відтягнули. Практично з одним стрілецьким озброєнням відбивали атаку танків. Тоді загинуло 7 осіб. Серед них — полковник Володимир Мамадалієв. Я спав поряд у наметі, коли приїздив до них. Пряме влучання танкового снаряда. Його упізнали по берцях, які ми привезли напередодні. Саме тоді я чітко зрозумів, в якому боргу ми перед ними. Ми не робимо їх щасливішими тим, що їм привозимо. Ми не полегшуємо їм побут. Ми даємо той мінімум, який поки не може дати країна. Ми привозимо те, в чому їм буде комфортніше воювати за нас із вами. А якщо доведеться — і помирати за нас із вами. Під час однієї поїздки на місці бою ми побачили хрест. Хрест зварений із залишків ліжок згорілого намету на блокпості. Минуло майже 2 місяці. Під'їжджаючи до перехрестя, ми побачили 2 камуфльовані машини, що від'їздили від узбіччя біля хреста. Це не були автівки 93-ї бригади. Це були автівки частин, які раніше не перебували в тому районі. Проїжджаючи повз, всі зупиняються, щоб вшанувати загиблих побратимів. Під хрестом висадили кущі квітів. І встановили пам'ятник із іменами хлопців. Це може здатися дрібницею, але це не дрібниці. У такі часи. У тих місцях досі тривають бої, і щодня хлопці ризикують життями. І щодня, проїжджаючи повз, вони пам'ятають загиблих. Я вірю, що ніхто не буде забутий і покинутий. Просто треба трохи часу. Майже щодня гинуть хлопці, які потребують нашої допомоги. І щонайменше, що ми можемо зробити, — привезти те, в чому їм буде комфортно».