Тельнов Євгеній Львович (Усач)

Євген Львович Тельнов народився 20 листопада 1961 р. у м. Кіровоград. До травня 1982 р. проходив строкову військову службу у 472-му конвойному полку внутрішніх військ МВС СРСР (в/ч 7429, м. Київ). Нагороджений нагрудним знаком «За відзнаку в службі» ІІ ступеня. Після звільнення в запас працював на Кіровоградському заводі радіовиробів токарем, з 1989 р. — налагоджувальником верстатів із ЧПК. Одночасно, у 1984–1987 рр., заочно навчався в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування за спеціальністю «Обробка металів різанням». У липні 1991 р. — лютому 1992 р. працював інструктором зі спорту Кіровоградської РТШ ДОСААФ. У подальшому займався підприємницькою діяльністю. Із початком російської агресії проти України Євген Львович закрив своє підприємство, 10 червня 2014 р. уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України і був зарахований до батальйону спеціального призначення «Донбас». Із 13 липня перебував у відрядженні в районі АТО, брав участь у бойових діях із визволення Артемівська, Попасної, Іловайська. 24 серпня в Іловайську дістав осколкове поранення лівої руки, але не залишив підрозділ. Під час виходу українських військ із Іловайська, коли в районі с. Червоносільське колона батальйону потрапила під сильний обстріл, у складі підрозділу знищив два ворожі танки, згодом разом із однополчанином із позивним Брест знищив дві ворожі бойові машини десанту БМД-2, екіпажі цих машин — військовослужбовців ЗС російської федерації — було вбито або захоплено у полон. Опинившись із підрозділом у ворожому оточенні в Червоносільському, відмовився капітулювати, разом із Брестом та невеличкою групою інших бійців «Донбасу» пішов на прорив, зі зброєю в руках вийшов до своїх військ і 31 серпня дістався бази батальйону в Кураховому. У жовтні 2014 р. Євген Львович брав участь у позачергових парламентських виборах, балотуючись у народні депутати України від мажоритарного округу № 100 у Кіровоградській області. В одному з інтерв'ю перед виборами розповідав: «Мене часто запитують, навіщо я пішов туди у 52 роки? Мене, чесно кажучи, це питання не припиняє дивувати. Якщо не я, то хто? Наші діти? Якщо кожен буде думати «Мене це не стосується», «Мені це не треба», то скоро чужі війська будуть стояти під Кіровоградом. У нашому батальйоні був хлопець із невеликого містечка під Донецьком (він зараз у полоні), і він, коли обстрілювали його рідне місто, казав: так їм і треба. Я дуже здивувався, а він пояснив: «Коли в місті було 20 сепарів, я кликав: «Ходімо наб'ємо їм морди, виженемо їх із нашої землі». Ніхто не хотів втручатися, вступати в конфлікт, усі думали, що й без них обійдеться. Не обійшлося…». Ось і я про те саме: не можна сидіти і чекати, що хтось зробить щось за тебе — треба йти і робити. Інакше це буде і з Кіровоградом». На початку 2015 р. був переоформлений у підрозділі як призваний на військову службу за мобілізацією. 15 лютого поблизу с. Широкине Новоазовського району Донецької області, коли колона одного з підрозділів батальйону «Донбас» потрапила у ворожу засідку, солдат Тельнов врятував важкопораненого однополчанина із позивним Авер, витягнувши його з-під шквального обстрілу. Того ж дня під час бою Євген Львович загинув смертю героя. Авер: «Перебуваю зараз у госпіталі і плачу. Усач єдиний, хто пішов витягувати мене пораненого. Я лежав непритомний, із закривавленою рукою і потім побачив, як вся техніка розвертається назад. Тут я зрозумів, що мене залишили, тому що я був останній біля сепарського посту. Я лежав і думав, що мою місію у цій війні завершено. Навколо мене рвалися міни, гранати АГС та РПГ. Кулеметник і снайпер ні на секунду не припиняли по мені працювати. Поруч КрАЗ, з якого я зістрибнув, а в цьому КрАЗі був мій друг Цар. Йому снайпер влучив прямо в ліве око. Я лежав години 1,5. І раптом почув знайомий голос: це був Усач. Він кричав: «Хто залишився попереду?». Ви не повірите, як я радів цьому голосу. Я закричав, що ще живий, але йти не можу, на що він відповів: «Лежи, я йду». Йти потрібно було метрів 100. Я кричав: «Не треба, працює снайпер і ККМ». Дивлюся — а він іде напівзігнувшись. Я не знаю, звідки в мене взялися сили, я поповз йому назустріч. Коли ми зустрілися, він узяв мене під пахву і почав, відстрілюючись, тягти мене назад. Назустріч бігли Святослав, Свєт та Карпо. Вони посадили мене у БТР і відправили у тил. Після приїзду до шпиталю я дізнався, що Усач загинув. Я присягаюся всім, що в мене є, — я його не забуду. Він врятував мені життя. Спи спокійно і нехай тобі буде пухом земля. Слава Героям!». Старшина Дмитро Бабкін, командир взводу батальйону НГУ «Донбас»: «Мав за честь особисто бути знайомим і з Олександром Федорченком (Брестом), і з Євгеном Тельновим (Усачом) — звичайні чоловіки, справжні герої, без пафосу і зайвих слів! Коли ми з Іваном Сотником, перебуваючи ще в Петрівцях, дізналися про загибель Усача в Широкиному, були в такому шоці, що складно передати… Без перебільшення скажу, що Усач на той час уже став обличчям батальйону, людиною-легендою, талісманом, якщо хочете. Фото, на якому він, зарослий і втомлений, сидить у полі з цигаркою в роті, облетіло, мабуть, усі ЗМІ. Люди тоді побачили справжніх воїнів, які захищали Україну, і це були не м'язисті молоді хлопці, а звичайні мужики, прості та щирі… Вані Сотнику залишалося жити 2 місяці… А загине він за 300 метрів від місця загибелі Усача – у Широкиному…».