Мазур Павло Валерійович

Мазур Павло Валерійович

Дата та місце народження: 12 лютого 1984 р., м. Херсон.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Херсон" УМВС України у Херсонській області.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 2 вересня 2014 р. тіло Мазура П.В. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Сімейний стан: Залишилась дружина та трирічний син.

Місце поховання: м. Херсон, кладовище Геологів, меморіал пам'яті загиблих бійців АТО (фото пам'ятника, 46°40'14.7"N 32°32'15.9"E).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від рідного брата, Мазур Владислава
"- Жінко, чого Ви плачете?....
Ваш син-герой..... Ви, що не бачите....
Ще цей хлопчина і он той...
- Героєм ....був мені завжди....
з тих пір коли почав ..іти...з тих пір...коли сказав він мама.....
я так раділа...так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала..ніби відчувала.....
я так його тримала...
так оберігала...
та все ж пішов....
за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...."
А він:"Неправда...тут все мирно..."
Мені від того було дивно.....
І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала....
І він приїхав не колись..а нині....виходжуя...дивлюсь ..моє дитя у домовині..."
як справи синку?
ну кажи як справи?....чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати? втомився, певно...вирішив поспати....
Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..живітзапав..напевно,ще й голодний...ходи,
я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся родина."...
А люди кажуть, що здуріла...що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди...що вони там знають...
Мій син-герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ..."
По небі журавлиний ключ летів
А він лежав і щось тихенько шепотів,
Лежав спокійно на сирій землі
Спостерігав ,як линуть журавлі
Спостерігав, як сонечко марніло
Матусю звав та серденько боліло.
Боліло так ,аж груди зажимало
І він лежав,а сонечко сідало.

Про друзів він згадав і думав про підмогу
Боліли руки і боліли ноги
І так болить ,аж в грудях зажимає
Не знав сердечний,що ноги немає
Її немає по самісіньке коліно
Він підірвався на ворожій міні.
Не знав він далі,що йому робити
Але живий і треба якось жити.

Лице покрилось потом і росою
Залило очі гіркою сльозою
Згадав він маму, батька він згадав
Я вас люблю він ніжно прошептаів.
І він зрадів,його душа зраділа
Нема ноги, зато ціле все тіло.
Згадав про свої перші поцілунки
Своїй кохані , як дарив дарунки.

Згадав кохану і її зелені очі
Які світилися від щастя серед ночі
І серце зжалося, і затрусились губи
Невже відкажиться, невже мене розлюбить
Як відігнати з голови думки лихії?
І повернути наші плани, наші мрії
Не думай про погане треба жити
І дівчиноньку вірную любити!

І не замітив він як серед ночі
Яскраве світло засліпило очі.
Це його друзі до світанку не чекали
А свого друга серед поля відшукали
І не знатимуть це наші вороги,
Як бідолашньому живеть без ноги.
І цю війну йому ніколи не забути
Боровся він за волю за майбутнє!
від мами

Никто не смог тебя спасти
Ушел из жизни очень рано,
Но светлый образ твой родной
Мы будем помнить постоянно.