Назаренко Дмитро Миколайович ("Коваль")

Назаренко Дмитро Миколайович

Дата та місце народження: 28 жовтня 1974 р., м. Кременчук, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Сержант міліції.

Посада: Міліціонер-кінолог.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець" ГУМВС України в Київській області.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Назаренка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами.

Сімейний стан: Залишилися дві сестри та 16-річний син.

Місце поховання: м. Кременчук, Полтавська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Закінчив кременчуцьке ПТУ №7, здобувши спеціальність "Налагоджувальник автомобільного обладнання", проте за цим фахом ніколи не працював. У 1994 - 1995 рр. пройшов строкову військову службу (за деякими даними - на кордоні з Придністров’ям). Протягом останніх 11 років Дмитро жив в селі Михайлівці Канівського району Черкащини, де був відомий як громадський активіст, член козацького товариства «Канівський полк», що займався вихованням дітей-­козачат, виявляючи неабиякий педагогічний талант. Також захоплювався художнім ковальством.

У червні патріотичні переконання привели козака-"майданівця" до лав БПСМОП «Миротворець». Колеги згадують його, як завзятого бійця, що постійно прагнув удосконалювати свої навички, і не пошкодував власних коштів, щоб придбати оптичний приціл для свого кулемета...

Володимир Шумко, канівський козак: «Ми сьогодні ховаємо талант. Він міг із шматка заліза створити справжній виріб мистецтва, якому дивувалися люди. Він був митцем, майстром, ковалем від Бога. Понад усе любив свободу, завжди мав свою думку, писав вірші про Бога, людське призначення на землі. Коли почалися події на Майдані – не зміг залишатися осторонь. Зібрався і поїхав до Києва відстоювати європейське майбутнє нашої країни. Здобувши перемогу над внутрішнім ворогом, Дмитро поїхав воювати із зовнішнім ворогом. Брав участь у визволенні Слов’янська, боях бід Дзержинськом та Іловайськом. Мріяв повернутися до Кременчука та виховувати сина...»

Василь Коваль: «Можна називатися козаком, а можна бути козаком. Дмитро був козаком, завжди шанував товариство, всім ділився зі своїми побратимами. Доля жорстока. Вона забирає найкращих із нас… Артем, ти колись створиш сім’ю, і у тебе народиться син. Розкажи йому, що його дід Дмитро був справжнім українським козаком, не розмінювався на гроші, любив Україну і був не уявним, а справжнім Героєм...»

Євген Карась: "Дмитро "Коваль" Назаренко. Я про нього згадував цілий рік. Час написати свою маленьку згадку. Відпущу його з своєї душі на небо.

Він був козаком. Справжнім. Воював в Придністров`ї. Завів дитину, купив квартиру в Києві. Потім лишив дружині квартиру і перебрався в ліси Черкащини, до таких же любителів пригод та вольного життя. Був ковалем, кував та інколи продавав вишукану холодну зброю. Життя вів гаряче. Рід був знатний, ще дід учив Дмитра як битися і воювати.

- Це не є проблема убити. І навчитися убивати. Мене на війні навчили добре. Значно важче потім відпустити ці всі рефлекси. Навчитися жити миром. Подекуди пробачати покидькам щось. Розуміючи, що їхнє життя було в твоїй волі. Але простити, бути добрішим. Забираючи життя ти маєш бути впевненим, що ти краще за того. - ділився думками Дмитро. Тільки в цю хвилину його завжди усміхнене обличчя ставало серйозним.

Доля притягувала до нього і пригоди, і веселі історії.

Був перший Майдан. Помаранчевий. Тоді ще "Слава Україні" було провокацією. Ліберальні патріоти не могли обійтися без бойових загонів націоналістів. І водночас, як і сьогодні, старалися чинити дрібні пакості. На Майдані стояли намети "Тризубу". Тризубівці час від часу займалися революційною самолюстрацією. Буки по сраці отримували окремі помаранчеві казнокради або ряжені камандіри, що не слідкували за своїми словами. В один з днів "Пора" надумала помститися Тризубу. Шукали союзників. Ходили по табору. Зайшли до якогось намету де спав Дмитро:

- Братан, привіт! Тут така справа є. Тризубівці охрєнєлі вкрай. Ми зібралися їм трохи морди набити. - О, це чудово! Ми з вами! А скіки вас? - сказав Коваль, помітно оживляючись після сну. - Ну нас чоловік тридцять зібрали поки. - Супер! А нас сто. Прям зараз на Майдані. - Нічого собі, а ви хто? - А ми Тризуб. - з милою дитячою безпосередністю сказав Коваль. І хоча реально тризубівців тоді було чоловік сорок, атака зірвалася.

Коваль воював в Придністров`ї у складі спецпідрозділу прикордонних військ, здається. Точно пам`ятаю, що їх закидали з України на вертушках без розпізнавальних знаків. Там воювали загони УНСО, але армійський підрозділ Коваля у випадку полону мав би той же статус. Нелегального учасника конфлікту.

До речі, я більше ніколи і ніде не зустрічав згадок про такі "неофіційні" операції України в ПМР. Але спогади про війну, покійних і деталі операцій у Дмитра були непідробні. Да і він не з тих кому треба було би придумувати якісь казки чи пригоди.

- Ми вийшли з бою. Сидимо перезаряджаємося. В розбомбленій руїні хати. Тільки переглянулись - хто є, а кого нема.. Хто загинув, навіть тіло забрати немає можливості. Група іде далі. А тут підходить дитина і питає де її тато і мама. І я розумію, що швидше за все вони мертві. І ми нічим не поможемо, бо нам ще треба завершувати задачу. - згадував Дмитро реалії війни.

Вже після 2005-го року дуже самоіронічна та добра людина була. Ще на Майдані першому він двіжував активно, а далі уже вирішив зайнятися суто миром і добром. І кілька разів тіки мені казав, що намагався зробити все, аби перебудувати психіку на цивільний лад і більше ніколи нікого не убивати.

Це треба було бути й...ним Путіном, аби таких людей знову змусити взятися за зброю.

Ми здобули волю на Майдані і ворог пішов у контратаку. Коваль зробив усе аби зупинити московську тварюку. Зупинити на підступах до наших мирних міст та сіл.

Дмитро Назаренко загинув при відході з Іловайська, знаменитої битви україно-російської війни. В цій битві ми понесли великі втрати, але утрати росіян були жахливіші. Лише це зупинило тоді подальший наступ. Козак Коваль загинув як воїн у цій історичній битві.

Коли Дмитро кинув квартиру в шумному Києві та перебрався на козацький хутір я не до кінця його розумів. А тепер все стало на свої місця. Замість пустої суєти мегаполіса козак потрапив під тихі зорі історичного шляху нації..."