Назаренко Дмитро Миколайович

Назаренко Дмитро Миколайович

Дата та місце народження: 28 жовтня 1974 р., м. Кременчук, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Сержант міліції.

Посада: Міліціонер-кінолог.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець" ГУМВС України в Київській області.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Назаренка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами.

Сімейний стан: Залишилися дві сестри та 16-річний син.

Місце поховання: м. Кременчук, Полтавська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Закінчив кременчуцьке ПТУ №7, здобувши спеціальність "Налагоджувальник автомобільного обладнання", проте за цим фахом ніколи не працював. У 1994 - 1995 рр. пройшов строкову військову службу (за деякими даними - на кордоні з Придністров’ям). Протягом останніх 11 років Дмитро жив в селі Михайлівці Канівського району Черкащини, де був відомий як громадський активіст, член козацького товариства «Канівський полк», що займався вихованням дітей-­козачат, виявляючи неабиякий педагогічний талант. Також захоплювався художнім ковальством.

У червні патріотичні переконання привели козака-"майданівця" до лав БПСМОП «Миротворець». Колеги згадують його, як завзятого бійця, що постійно прагнув удосконалювати свої навички, і не пошкодував власних коштів, щоб придбати оптичний приціл для свого кулемета...

Володимир Шумко, канівський козак: «Ми сьогодні ховаємо талант. Він міг із шматка заліза створити справжній виріб мистецтва, якому дивувалися люди. Він був митцем, майстром, ковалем від Бога. Понад усе любив свободу, завжди мав свою думку, писав вірші про Бога, людське призначення на землі. Коли почалися події на Майдані – не зміг залишатися осторонь. Зібрався і поїхав до Києва відстоювати європейське майбутнє нашої країни. Здобувши перемогу над внутрішнім ворогом, Дмитро поїхав воювати із зовнішнім ворогом. Брав участь у визволенні Слов’янська, боях бід Дзержинськом та Іловайськом. Мріяв повернутися до Кременчука та виховувати сина...»

Василь Коваль: «Можна називатися козаком, а можна бути козаком. Дмитро був козаком, завжди шанував товариство, всім ділився зі своїми побратимами. Доля жорстока. Вона забирає найкращих із нас… Артем, ти колись створиш сім’ю, і у тебе народиться син. Розкажи йому, що його дід Дмитро був справжнім українським козаком, не розмінювався на гроші, любив Україну і був не уявним, а справжнім Героєм...»