|
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв.
"Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Білінського З.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв.
Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний родичами.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишились дружина та донька.
Місце поховання: с. Новичка, Долинський район, Івано-Франківська область (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 1, місце 5. 
Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної
цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).
 |
Зорян навчався у Долинській гімназії-інтернат,
Але вже з того часу знав,що буде він солдат.
Закінчив "універ" і мав юристом стати,
Та за спеціальністю не вийшло роботи підшукати.
Поїхав закордон він гроші заробляти.
Оксана- дружина,чекала немовляти.
І ось,приїхав Зорік,мала була дитина.
Почув він краєм вуха,що є така новина:
Спецбатальйон Франківська шукає добровольця.
Очі запалились, не зупинити хлопця.
Згодом батальйон під Іловайськ потрапив,
Там наш Зорянчик на добрих друзів натрапив.
Усі його любили,усім допомагав.
Тоді ніхто й не думав,що час його згасав.
Під шквал ворожих пострілів він взявся за кермо
І навіть не було думок натиснуть на гальмо.
Його задача вивезти солдат.
Та ворог ненаситний,кинув декілька гранат.
Бризки крові,плоті шматки повсюди.
Це вже тіла - це вже не люди
Уже не покажуть матері сина.
Відправили Зоряна у рідне місто Долина.
На колінах його встрічають,
Всі голосять,усі ридають
Й Оксанка плаче десь у куточку,
Притуляє,цілує дочку.
Уже не побачить татка мала,
Ніколи не відчує його тепла,
І не розкаже дружині,як скучав,
Як в останні хвилини "Слава Україні!" кричав,
Як загинули його вірні друзі,
Як пропиталась кров'ю земля в Іловайській окрузі.
Через ангела хотів він передати
Ці слова,що не встиг тоді сказати:
Пробач мені,мамо,що сотню раз червоніла.
Я вдячний,що більш за життя мене любила.
Пробач,що не принесу на День народження букет
І не напишу,мамо,оду чи сонет.
Я дуже дякую тобі кохана,
Моя красуня,моя Оксана,
Що народилась наша дочка,
Хоча хотів я ще синочка.
Пробач,доню,пробач маленька,
Що вже затихли стуки серденька,
Що не побачу твоєї юної краси,
Що не заплету тобі української коси,
Що не побачиш свого старого,
Що не почую я співу твого.
Пробачте всі,кого образив,
Кого ділом чи словом вразив.
Пробач мені, Вкраїно,
Моя державо,моя країно,
Що не довів до перемоги,
Хоча й за це холодні стали ноги.
І своїм побратимам я хочу передати,
Не треба вже чекати. Ідіть у бій!
Наш час перемагати!
Свою маму зайвий раз не бійтесь обійняти,
Коханій"люблю"прошепотіти,дітей поцілувати,
І говоріть усе сьогодні,що хочете сказати,
Бо завтра може не настати,
А рідним все життя цього не буде вистачати.
Це все,що мав сказати.
Ангелику,прошу,слова на землю передай.
Й дозволь хоч уві сні маму обійняти,
Доньку і кохану поцілувати.
І Слава Україні!Наш час перемагати!
Анастасія Левкут | 
|
