Брус Тарас Романович ("Брус")

Брус Тарас Романович

Дата та місце народження: 24 травня 1987 р., с. Баня Лисовицька, Стрийський район, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро-1".

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з "іловайського котла" на дорозі поміж с. Новокатеринівкою та х. Горбатенко. 2 вересня 2014 р. тіло Тараса разом з тілами 87 інших загиблих під Іловайськом було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний за фото бойовими товаришами та родичами, після ідентифікації за тестами ДНК та ексгумації 19 грудня 2014 р. перепохований з військовими почестями.

Сімейний стан: Залишилися дідусь, батьки та брат.

Місце поховання: с. Баня Лисовицька, Стрийський район, Львівська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 16 від 7 травня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

від Костянтина Назаренко  
Воины света, в небо ушедшие,
Злу вы войну объявили свою.
Землю оставили, к солнцу и звёздам
Вы унесли о свободе мечту.
Боже, прими их к себе в своё воинство,
В страшном бою они жизнь не спасли,
За свою землю, за свою Родину,
За Украину они полегли…

от семьи Пелипенко

Про уродженця села Баня Лисовицька Стрийського району Львівщини Тараса Романовича Бруса одна з учителів місцевої середньої загальноосвітньої школи-ліцею згадувала так: «З дитинства Тарас був веселий і товариський. Його цікавило все. Вчився дуже добре. Прекрасний організатор в учнівському колективі, заступник голови учнівського самоврядування. Вихований і ввічливий, привітний і усміхнений, зі світло- зеленими очима, світловолосий і зі світлою душею – хлопчина, присутність якого завжди викликала приємні відчуття. З Тарасом було приємно спілкуватись і вчителям, і однокласникам. Юнак, хоч і був невисокий на зріст, зачаровував дівчат своїм шармом. Всі, хто знав його, вчив, дружив з ним, згадують його саме таким, „сонячним хлопчиком”…».

2011 р. Тарас закінчив Львівську комерційну академію, ще під час навчання він працював у страховій компанії, згодом став приватним підприємцем – відкрив власне кафе. Його батьки, які протягом останніх років мешкали в Італії, запрошували сина жити в них, але Тарас навідріз відмовлявся, обмежуючись нетривалими візитами – говорив, що не уявляє свого життя за межами української землі…


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Він мав багато друзів, спілкуванню з якими приділяв більшість дозвілля – на його сторінці у «Фейсбуку» багато фотографій, зроблених у компанії з приятелями саме в ті безтурботні часи. Він мріяв створити родину й ростити дітей – у країні, яку любив без пафосних слів і клятв… Він вірив у свої сили й у те, що життя можна змінити на краще – і саме тому з перших днів палко підтримав Революцію Гідності. Тарас не лише їздив до Києва, де разом із друзями жив у наметах, будував і боронив барикади, а й розпочав волонтерську діяльність, організовуючи матеріальне забезпечення Євромайдану. Заради цього він продав свій бізнес і навіть узяв кредит (повертав його аж до липня 2014-го, бо не хотів жити в борг).


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Одним із перших відчувши наближення війни, Тарас продовжував свою місію, спираючись на набутий досвід та підтримку широкого кола однодумців з різних міст України, а також з-за кордону, зокрема українських громад Італії та Канади – завдяки його зусиллям на підтримку українських воїнів надходили тонни продуктів, медикаменти, обмундирування, взуття, спорядження, шоломи, бронежилети. Тривала ця робота й коли він вирішив стати до лав новоствореного батальйону «Дніпро-1» (нині – полк).

Його бойовий шлях проліг крізь Маріуполь, Піски – всюди, де довелося діяти його підрозділу. Оберігаючи від хвилювань матір, він не розповідав їй, що воює – говорив, що працює волонтером, що, втім, частково було правдою, адже координація народної допомоги поглинала весь його вільний час. Тарас навіть став героєм кількох телевізійних сюжетів – один із них вийшов в ефір одного з центральних телеканалів 7 липня 2014 р. під назвою «З бізнесмена – у вояки. Шлях патріота». Розповідаючи «на камеру» про свою волонтерську роботу, Тарас сказав: «Я цим займаюся, бо не можу вдома відсиджуватись, дивлячись по телевізору, як гинуть наші хлопці… Мені не потрібно ані грошей, ані якоїсь слави, нічого. Просто коли ти знаєш, що зробив якусь хорошу справу, комусь допоміг – це найкраще, що може бути». Батьки пізніше згадували: «Він казав: я ще ніколи не почував себе таким щасливим – бо я потрібен людям і в мене все виходить...».

Добрий, щирий і співчутливий, завжди усміхнений – таким згадують Тараса бойові побратими. А ще їм запам’яталося, як він турбувався про свою зброю – його автомат не лише був добре пристріляний і постійно вичищений, Тарас ще й «модернізував» старого «калашникова», власним коштом встановивши на нього сучасний складаний приклад та інші корисні пристосування. З цією зброєю в руках рядовий міліції Брус кілька діб відстоював оточене ворогом місто Іловайськ і геройські зустрів смерть, коли 29 серпня російські окупаційні війська перетворили гарантований українцям «зелений коридор» у «коридор смерті». Свідком його загибелі був друг і земляк, інший боєць «Дніпра-1», нині народний депутат України Володимир Парасюк. За його словами, перебуваючи за кермом автомобіля, що перевозив поранених, Тарас, вміло маневруючи на великій швидкості, зумів проскочити першу ділянку дороги, яка перебувала під шквальним обстрілом ворога, але за кілька кілометрів, поблизу села Новокатеринівки, на них знов чекала засідка. Брус та Парасюк були єдиними, хто міг відстрілюватись, і вони вступили в бій, під час якого Тарас дістав поранення, але продовжував вести вогонь – завдяки цьому було врятовано дев’ять побратимів…

Тарас зникнув безвісти під час того страшного бою, родичі та колеги не втрачали надії на те, що йому вдалося вижити – і пошуки тривали протягом чотирьох місяців. Але зрештою його впізнали за фото з моргу, тести ДНК остаточно підтвердили: рядовий міліції Брус був похований у Запоріжжі як тимчасово невстановлений захисник України. Після ексгумації 19 грудня 2014 р. Тараса відспівали у Свято-Духівському храмі Дніпропетровська, наступного дня за ним відбулася панахида у львівському Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Потому в рідному селі з молитвами й військовими почестями відважного добровольця всією громадою провели в останню путь…


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

30 серпня 2015 р. у центрі міста Моршина Львівської області, біля памятника Т.Г.Шевченку, урочисто відкрито та освячено меморіальну стелу на честь героя-земляка, рядового міліції Тараса Бруса.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

28 серпня 2016 року в селі Баня Лисовицька Стрийського району на Львівщині відкрито сквер імені Тараса Бруса та пам’ятник, який розташований у центрі скверу. Батьки Тараса обрали той проект, який їм найбільше до вподоби. Автор проекту – Олексій Ласкевич.