Толкачов Віталій Михайлович

Дата та місце народження: 5 серпня 1973 р., с. Велика Костромка, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Старший водій.

Підрозділ: 40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас".

Обставини загибелі: Загинув 29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Толкачова В.М. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Місце поховання: с. Велика Костромка, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від сестри Нікітчик Наталі Михайлівни

Мені розказали історію,
Таку ж, як і тисячі інших,
Де горе літає над горами,
Пекельне, непрохане, вічне…
І я розповім вам історію
У цьому прозорому вірші,
Нехай ще один непідкорений
До вас буде трошечки ближче.

Віталій був вправним та правильним,
А ще справедливим та щирим.
І патріотизм не удаваний
Привів його в сутичок гирло,
Де бились на смерть з окупантами
Прості, відчайдушні сміливці,
Де землі насичені ватою,
Де відсіч давали убивцям.

Таких називають героями,
В таких є і сила, і віра!
Такі не здаються з покорою
У лапи ворожого звіра.
Такі, як Віталій, запилені
Надією, правдою, ділом,
Найперші такі під прицілами,
Як в гімні, душею та тілом.

Із болем і сумом пригадують
Віталія друзі на часі,
В той день їх накрило снарядами,
Неначе дощем, в Ілловайську.
І хвилі пішли, як при повені,
Густі, безупинні, шалені;
Підступно - а ніби ж домовились -
Стріляли у зону зелену.

Віталія в ногу поранило
При першому обстрілу дуже,
Коли ж розгорілося "Градами"
Серпневе цунамі удруге,
Собою закрив він товариша,
Рятуючи хлопця від смерті,
А смерть розлютилась і вдарила
Косою Віталія вперто…

Так, смерть на заслуги не дивиться
І згоди вона не питає,
Дружин залишає смерть сивими,
І батька в дітей відбирає.
Віталій не встиг і побачити
Народжену щойно дитину,
І старшеньких двоє без батька вже
Назавжди тепер сиротини.

А щастя було таке сонячне,
Й здавалось, широке, як море,
І раптом зірвалося гронами
У прірву суцільного горя…
Віталій за небом, за зорями,
В едемі в божественній тиші…
Мені розказали історію,
Не схожу на тисячі інших…

Віталій Пригорницький