Толкачов Віталій Михайлович

Дата та місце народження: 5 серпня 1973 р., с. Велика Костромка, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Старший водій.

Підрозділ: 40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас".

Обставини загибелі: Загинув 29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Толкачова В.М. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Місце поховання: с. Велика Костромка, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від сестри
Нікітчик Наталі Михайлівни
від побратима
прапорщика Вербицького В.І.
Мені розказали історію,
Таку ж, як і тисячі інших,
Де горе літає над горами,
Пекельне, непрохане, вічне…
І я розповім вам історію
У цьому прозорому вірші,
Нехай ще один непідкорений
До вас буде трошечки ближче.

Віталій був вправним та правильним,
А ще справедливим та щирим.
І патріотизм не удаваний
Привів його в сутичок гирло,
Де бились на смерть з окупантами
Прості, відчайдушні сміливці,
Де землі насичені ватою,
Де відсіч давали убивцям.

Таких називають героями,
В таких є і сила, і віра!
Такі не здаються з покорою
У лапи ворожого звіра.
Такі, як Віталій, запилені
Надією, правдою, ділом,
Найперші такі під прицілами,
Як в гімні, душею та тілом.

Із болем і сумом пригадують
Віталія друзі на часі,
В той день їх накрило снарядами,
Неначе дощем, в Ілловайську.
І хвилі пішли, як при повені,
Густі, безупинні, шалені;
Підступно - а ніби ж домовились -
Стріляли у зону зелену.

Віталія в ногу поранило
При першому обстрілу дуже,
Коли ж розгорілося "Градами"
Серпневе цунамі удруге,
Собою закрив він товариша,
Рятуючи хлопця від смерті,
А смерть розлютилась і вдарила
Косою Віталія вперто…

Так, смерть на заслуги не дивиться
І згоди вона не питає,
Дружин залишає смерть сивими,
І батька в дітей відбирає.
Віталій не встиг і побачити
Народжену щойно дитину,
І старшеньких двоє без батька вже
Назавжди тепер сиротини.

А щастя було таке сонячне,
Й здавалось, широке, як море,
І раптом зірвалося гронами
У прірву суцільного горя…
Віталій за небом, за зорями,
В едемі в божественній тиші…
Мені розказали історію,
Не схожу на тисячі інших…

Віталій Пригорницький


Для збільшення фотографії натисніть на неї!