Сухенко Максим Володимирович (Трассер)

Ніна Степанівна Сухенко, мама: «Максим народився 28 листопада 1981 р. у м. Київ. Був третьою дитиною у сім'ї службовців. Батько — Сухенко Володимир Данилович, фізик за фахом, мати — Сухенко (Воловчик) Ніна Степанівна, інженер-гідротехнік. Максим був єдиним братом для своїх трьох сестер: старших Марії та Олени, і молодшої Надії. До 1-го класу пішов у 1987 р. У 1998 р. закінчив середню загальноосвітню школу № 138 м. Києва. До тієї ж школи ходили його сестри. Під впливом класного керівника — учителя хімії після закінчення школи вступив на хімічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 2002 р. перейшов на факультет інформатики та обчислювальної техніки в КПІ. Не закінчив. У 2000 р. розпочав свою трудову діяльність на посаді техніка Центру інформатики Міністерства культури і мистецтв України. У подальшому обіймав посади інженера-програміста, заступника виконавчого директора з комп'ютерних систем, керівника служби технічної підтримки в різних структурах. У 2003 р. одружився. У сім'ї народилося двоє доньок: Сухенко Марія (16.06.2004 р.) та Сухенко Олена (02.06.2006 р.). Із самого дитинства полюбляв розбирати іграшки, ходив у гурток літакобудування. Пізніше, у більш зрілому віці, його захоплення переросло у заняття страйкболом, якому він присвятив останні 10 років свого життя. Отримав звання «Страйкболіст року». Із лютого по червень 2014 р. разом зі своєю сестрою Марією займався розробкою та пошиттям військової амуніції. Розробив індивідуальні жилети-підсумки, які наразі користуються великою популярністю серед військових у зоні АТО. Після смерті Максима Марія продовжила їхню спільну справу і назвала пізніше створений бренд військового одягу та амуніції на честь свого брата «Max SV». У червні 2014 р. був на полігоні «Десна», де проходив військовий вишкіл. Максим звертався до батальйонів «Донбас», «Азов» та інших із проханням взяти його добровольцем, але його не брали, мотивуючи тим, що він не проходив військову службу в армії. Він дуже ображався і говорив, що стріляти вміє добре. 7 липня 2014 р. його взяли добровольцем у батальйон «Миротворець», де Максим обійняв посаду кулеметника. Батальйон «Миротворець» брав участь у боях під Дзержинськом, Слов'янськом та в Іловайському депо. Під час виходу з Іловайська так званим зеленим коридором 29 серпня 2014 р. був поранений в обидві ноги неподалік с. Горбатенко. Пораненого Максима побратими занесли до старої покинутої хати і залишили самого, адже тривав бій. Зайшовши через 15 хвилин до будівлі, його товариш побачив, що Максим у руках тримає гранату. Він сказав, що думав, що вже прийшли росіяни, і хотів підірвати гранату. Після цього його перенесли до хати, де перебували всі поранені бійці. Він був дуже блідий, до нього підійшов Максим Юнкер і хотів забрати кулемет, адже думав, що він уже помер. Максим розплющив очі і попросив, щоб його підтягнули до вікна — він буде стріляти. Зброю не випускав до останньої хвилини життя. Через декілька хвилин він помер через велику втрату крові, адже куля пройшла через пахову артерію». Як згадує дружина Світлана, Максим завжди й у всьому радився з нею, окрім одного рішення — щодо вступу до лав «Миротворця». У складі підрозділу швидкого реагування молодший сержант міліції Сухенко виконував роль кулеметника та зарекомендував себе вправним, стійким бійцем. Разом із побратимом, сержантом міліції Дмитром Назаренком вони чимало зробили для покращення оснащення батальйону й удосконалення його вишколу. Згодом вони разом брали участь у бойових операціях у Слов'янську та Дзержинську, кілька діб тримали оборону залізничного депо в Іловайську. Гоша Тихий: «Ось що для мене — український прапор. Це фото я зробив 23 серпня, у День прапора, рік тому. Козак Мамай на ньому — боєць батальйону «Миротворець» Максим Сухенко. Він сидить у кузові КАМАЗа перед тим, як вирушити на виконання бойового завдання до Іловайська. 29 серпня, після 6 днів вуличних боїв в оточеному місті, під час прориву з котла Максим загинув. Вічна пам'ять і слава герою!».