Набєгов Роман Валерійович (Шаман)

Трагедія Іловайського котла, під час якої полягли сотні справжніх патріотів України, з-поміж яких — і бійці БПСМОП «Миротворець», залишила небагато відомостей про час та обставини загибелі українських воїнів і правоохоронців. Серед небагатьох фактів — фраза на сторінці соціальної мережі: «Ні кроку назад», яку 29 серпня 2014 р. о 19.36 опублікував молодший лейтенант міліції Набєгов. За кілька годин чи навіть хвилин він загинув… Випускник Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ 28-річний Роман Набєгов, за плечима якого була строкова служба у Військово-морських силах ЗСУ, 1,5 роки працював слідчим у міліції Херсонщини. Улітку 2014 р. після чотирьох рапортів, не затверджених керівництвом, чоловік звернувся… безпосередньо до тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, написавши йому листа, текст якого після загибелі автора опублікували волонтери. Ось цей лист — своєрідний маніфест добровольця: «Здрастуйте, шановний Арсене Борисовичу! Долаючи деякі етапи запитів, я зрозумів, що, маючи бажання й обіймаючи посаду слідчого, потрапити до складу АТО практично неможливо. Хотілося б, щоб мене почули і правильно зрозуміли. Рішення щодо вибору професії було прийнято мною виключно з добрих намірів і справжнього бажання захищати права громадян, а головне — їхні життя і свободу. Проте, будучи співробітником міліції, я перебуваю в Цюрупинському РВ Херсонської області і не маю жодної можливості потрапити туди, де моя допомога знадобилася б найбільше. Мені не потрібні жодні матеріальні компенсації та пільги. Все, що я прошу у Вас, — це лише шанс гідно називатися співробітником міліції і в такий скрутний час воювати за свою країну, за людей, які тут живуть і які, безумовно, гідні європейського рівня життя. Я безмежно вірю у світлу перспективу української економіки і політичного світового статусу України, але зараз усе, що мені потрібно, — це можливість вирушити на територію Донецької та Луганської областей у складі підрозділів, що беруть участь у придушенні бандитських угруповань, які за допомогою зовнішньої підтримки несуть в нашу країну війну. Для кожного свідомого жителя країни й особливо чоловіка дуже важливо мати шанс гідно проявити себе у важкі та небезпечні часи, особливо це стосується військових офіцерів та правоохоронних органів. Я як Ваш підлеглий, як громадянин цієї країни і як людина, що поважає Ваші вчинки у такий неоднозначний період, прошу розглянути питання щодо мого відрядження до зони АТО на час її проведення до стабілізації криміногенної ситуації у Донецькій та Луганській областях із можливістю збереження за мною посади слідчого Цюрупинського РВ МВС України у Херсонській області та повернення на обійману посаду у разі щасливого вороття після завершення АТО. З великою повагою і маючи надію бути почутим, слідчий Цюрупинського РВ УМВС України в Херсонській області, молодший лейтенант міліції Набєгов Роман Валерійович». У липні молодший лейтенант Набєгов став до лав БМПСОП «Миротворець», а вже 29 серпня він загинув як герой… Побратими згадували про нього: «Роман прийшов до батальйону із серйозним практичним досвідом міліцейської роботи… Зайвого не скаже, але й не промовчить. Філософську, романтичну натуру мав…». Рідний Херсон попрощався з Романом Набєговим та висловив співчуття членам його родини 26 вересня 2014 р. на жалобній церемонії в обласному палаці молоді та студентів, під час якої вчителі та однокласники із загальноосвітньої школи № 50 декламували його вірші, більшість яких була присвячена темі любові до України. Чимало місцевих жителів, що проводжали міліціонера в останню путь, стали навколішки перед труною з тілом загиблого… Володимир Шелудько, громадський активіст: «Я знав Романа усього лише добу, а начебто — все життя. Я був спостерігачем на президентських виборах. Познайомилися на виборчій дільниці в с. Саги Цюрупинського району, яку він охороняв. Про що тільки не говорили — і як став слідчим, і про життя, і про війну… Наприкінці дня приїхали спостерігачі від Європи, британці, і Роман спілкувався з ними англійською. Що вразило з розмов із ним, то це щире бажання чоловіка домогтися відправлення в АТО. Він говорив, що йому не потрібні компенсації та пільги, дайте лише шанс гідно носити звання співробітника міліції, у цей важкий час захистити свою державу і людей, які в ній живуть…». Вікторія Валевська, громадська активістка: «Дуже боляче. Не думала писати. Але вирішила, що ви повинні знати, кого саме ми втратили, кого втратила Україна. Я сьогодні весь день з ним розмовляла. Сказала йому все, що не встигла за його коротке життя. А не встигла, виявилось, багато. У страшному сні не могла собі уявити, що мені випаде це випробування — займатися організацією похорону Ромчика… Не буду описувати, що ці кляті виродки зробили з нашим світлим хлопчиком. Знаю одне: жага до помсти та ненависть не покине мене ніколи. Він усе життя свідомо вибирав складні шляхи. Він навіть на строкову пішов служити за власним бажанням — на флот. На війну також пішов добровольцем. Написав рапорт і пішов. Він був романтиком, поетом, лицарем. Він щиро, всією душею любив Україну. Якщо б я не зустріла Рому в житті, то, мабуть, була б переконана, що такі давно не народжуються. Він вірив, що йому вдасться змінити систему. Під час останньої нашої розмови, перед виїздом із Києва, я йому сказала: «Ромчику, може б ти залишився?». «Ви тільки не смійтесь, тьотю Віта, але хто, якщо не ми?».