Шанський Андрій Миколайович

Біографія, складена мамою Андрія Раїсою Олександрівною Шанською: «Сьогодні 27 червня 2016 р. 37-й рік із дня народження мого сина Андрія… Але Андрію завжди буде 35 років… Його прекрасне молоде життя забрала війна, від якої він захищав свою Батьківщину… Андрій Миколайович Шанський народився 27 червня 1979 р. у смт Мирний Тельманівського району Донецької області. Народившись у степових краях Донбасу в родині офіцера внутрішніх військ МВС, він із самого раннього дитинства мріяв бути «лісовичком»… У грудні 1982 р. наша родина переїхала на нове місце служби батька — до м. Коростень Житомирської області. До 1986 р. Андрій відвідував дитячий садок, в якому був улюбленцем як вихователів, так і інших дітей. 1 вересня 1986 р. пішов у 1-й клас Коростенської загальноосвітньої школи № 7. У 1991 р. разом із родиною переїхав до Чернігова, на нове місце служби батька. У 1991–1994 рр. навчався у Чернігівській загальноосвітній школі № 12, активно займався спортом, тренуючись у боксерській школі та у секції греблі на байдарках та каное місцевої ДЮСШ, проте улюбленим його заняттям був гурток юннатів. У 1994 р., закінчивши 9-й клас, Андрій вступив до Малинського лісотехнічного технікуму, що на Житомирщині. За словами керівника групи Таїси Сергіївни Ковальчук, був дитиною, «на дві голови вищою у вихованні» за своїх одногрупників, а у всіх починаннях завжди був першим. 28 лютого 1998 р. він закінчив навчання і був направлений на роботу у Чернігівський держлісгосп — єгерем у Красилівське лісництво (с. Красне), де він підгодував не одну дику тварину у скрутні зимові часи та власноруч посадив не один гектар лісу, який нині росте, прикрашає і збагачує нашу українську землю… Влітку 1998 р. Андрій вступив на заочне навчання (одразу на 3-й курс) до Львівського державного лісотехнічного університету, на факультет з підготовки інженерів лісового господарства. Під час навчання працював майстром, у подальшому — помічником лісничого Славутицького лісництва. У червні 2002 р. закінчив університет, а 10 листопада того ж року був призваний на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС України, яку проходив в окремій бригаді спеціального призначення «Барс» (в/ч 3027). Вихований, освічений, врівноважений, тактовний, Андрій був добрим прикладом для інших солдатів-строковиків. У листопаді 2003 р. він прийняв рішення служити у «Барсі» за контрактом — ця частина стала для нього справді рідною і дорогою. Обіймав посади інструктора-стрільця та командира розвідувальної групи розвідувальної роти. 8 липня 2005 р. прапорщик Шанський відбув на терени колишньої Югославії у складі спеціального миротворчого підрозділу МВС України міжнародних поліцейських сил місії ООН у справах Автономного краю Косово (UNMIK). Проявив себе досвідченим, добре підготовленим до виконання службових обов'язків правоохоронцем, беручи участь у спеціальних операціях із перекриття контрабандних шляхів транспортування наркотиків і вогнепальної зброї на території Косово та їх вилучення, а також у бойових операціях із затримання особливо небезпечних злочинців, ескортування вибухонебезпечних предметів, VIP-персон, охорони важливих об'єктів адміністрації місії ООН. В екстремальних ситуаціях завжди діяв рішуче й швидко, добре володів прийомами самозахисту, постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, був дуже вимогливим до себе. Брав активну участь у спортивному та громадському житті підрозділу, зокрема навесні 2006 р. виборов медаль за участь у «Данському марші» — започаткованому колегами з Данії випробуванні, 25,2-кілометровому марш-кидку гірською місцевістю, який перетворився на своєрідну традицію «косовських» миротворців. 22 жовтня 2005 р. на базі СМП МВС України у м. Приштина пройшла урочиста церемонія «медального параду», під час якої Андрій був нагороджений медаллю ООН «На службі миру». Із липня 2006 р., після повернення з Косова, де йому було присвоєно чергове військове звання «Старший прапорщик», Андрій продовжив службу в «Барсі» на посадах командира взводу забезпечення військового стрільбища роти бойового забезпечення та заступника командира роти спеціального призначення. 20 лютого 2007 р. йому було присвоєно первинне офіцерське звання «Молодший лейтенант». Командування та колеги згадують його зі щирою повагою, як енергійного й авторитетного молодого офіцера, що досконало володів англійською мовою, мав чималий службовий досвід і чудові кар'єрні перспективи. Андрій був відзначений багатьма відомчими нагородами, серед яких відзнаки МВС України «За відзнаку в службі» І та ІІ ступенів, відомча заохочувальна відзнака МВС України — медаль «10 років внутрішнім військам МВС України», пам'ятна відзнака МВС України — медаль «15 років внутрішнім військам МВС України», нагрудні знаки ВВ МВС України «За зразкову службу» І та ІІ ступенів, ювілейні нагрудні знаки на честь 10-річчя та 15-річчя бригади спеціального призначення «Барс». Взимку 2013–2014 рр., обіймаючи посаду офіцера штабу бригади, він брав участь в охороні громадського порядку під час подій Революції гідності. У середині квітня 2014 р. у складі зведеного загону Північного оперативно-територіального командування Національної гвардії України Андрій виїжджає у 3-денне відрядження до м. Донецьк. На той час екстремісти вже розхитували політичну ситуацію, а населення готувалося до так званого «референдуму». Відрядження затягнулося до 10 травня 2014 р., за цей час «барси» 11 разів були змушені протидіяти екстремістськи налаштованим «мирним шахтарям»… У червні Андрій був переведений з рідної бригади до Північного територіального командування НГУ, де він обійняв посаду старшого офіцера відділення організації служби з охорони громадського порядку. 1 вересня 2014 р. він мав піти у відпустку, але 31 серпня у складі зведеного загону ОТО він знову виїхав на Донбас. Нам, батькам, які з нетерпінням чекали на сина, Андрій сказав, що їде на два тижні до навчального центру «Старе», бо «всі на Сході і немає кому тренувати бійців» (це було сказано настільки переконливо, що повірити у неправдивість цих слів було неможливо). Дружині Марічці сказав, що їде на кілька днів у Маріуполь «владнати деякі службові питання»… У Маріуполі підрозділ отримав завдання, і вони вирушили повз м. Волноваха, через с. Старогнатівка, Нова Ласпа, Гранітне в напрямку с. Тельманове. Гранітне — місце, де він народився, зустріло Андрія вороже: гвардійці були змушені декілька разів змінювати місце дислокації, бо місцеві жителі «підпрацьовували» у ворога, корегуючи артилерійський вогонь по позиціях українських воїнів. Подолавши наполовину підірваний міст через р. Кальміус, підрозділ НГУ вирушив до Тельманового. На підступах до селища 5 вересня 2014 р. близько 16.00 колона авто- та бронетехніки, у складі якої перебував Андрій, потрапила під зосереджений вогонь з двох боків. У голові колони запалав БТР, кулі й осколки зрешетили кабіни та кузови новеньких вантажівок «КрАЗ», від куль снайперів у перші ж хвилини бою полягли командир роти, капітан П. Лавріненко та водій, солдат О. Звінник, по хвосту колони бойовики відкрили вогонь з гранатометів та мінометів. Але гвардійці, попри те, що більшість із них була зовсім юними строковиками, не спасували — прийнявши бій і відкривши вогонь у відповідь, вони пішли в атаку, змусивши противника відступити. 28 бійців вирвалися з «вогневого мішка» (16 з них дістали поранень). Прикриваючи побратимів, загинули капітан А. Шанський, молодший сержант Ю. Спащенко та солдат М. Кобринюк… Воїни, Захисники, Герої — вони загинули за годину до підписання у Мінську мирної угоди… Андрія проводили в останню путь 9 вересня у Чернігові — той день міська влада оголосила скорботним. Серед багатьох людей, які прийшли на панахиду та похорон, щоб ушанувати полеглого офіцера й висловити співчуття його рідним, були друзі, бойові побратими-гвардійці, керівники місцевих органів влади та управління МВС у Чернігівській області, громадські активісти, а також багато місцевих жителів, хоч і не знайомих з Андрієм та його родиною, проте небайдужих до їхнього горя… Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» капітан Андрій Миколайович Шанський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Наказом командувача Національної гвардії України № 130 о/с від 17 листопада 2014 р. йому присвоєно чергове військове звання «Майор» (посмертно). Наша Україна втратила свого чудового сина, в якого попереду було прекрасне світле майбутнє й абсолютно мирні плани, бо після служби в армії Андрій мріяв повернутися працювати в лісництво. Ростуть ліси, посаджені Андрієм, радіють життю врятовані ним солдати, світить сонце, яке він так любив, залишилася вдовою молода дружина, осиротів батьківський дім, де у шафі висить новенька форма інженера лісового господарства, яку він уже ніколи не одягне… Україно! Український народе! Пам'ятаймо своїх славних синів, які віддали своє життя за нашу волю і незалежність! Героям слава, слава, слава!».