Народився 25 лютого 1995 р. у селі Шельпахівці Хрестинівського району Черкаської області. Енергійний і життєрадісний юнак ріс свідомою, порядною людиною, захоплювався спортом і риболовлею. Закінчив Шельпахівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів та Брацлавський агроекономічний коледж Вінницького державного аграрного університету за спеціальністю «Організація комерційної діяльності». У жовтні 2013 р. охоче пішов на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС, яку проходив у маріупольському окремому батальйоні ВВ (в/ч 3057), мріяв стати професійним військовим.

Взимку 2013 - 2014 рр. брав участь в охороні громадського порядку в Києві під час подій Революції Гідності.

Брав участь у відбитті атаки проросійських бойовиків на військове містечко (коли українські військовослужбовці вперше відкрили вогонь по нападниках) 16 квітня 2014 року та у подальшій евакуації частини. Пізніше переведений для подальшого проходження служби до черкаського окремого батальйону, потім - до 1-ї окремої бригади оперативного призначення НГУ.

Свідомо зголосився стати на захист Вітчизни зі зброєю в руках – написав рапорт із проханням направити його в район АТО, пояснивши матері свій вчинок фразою, яка останніми місяцями не сходить з вуст тисяч справжніх патріотів України: «Якщо не я – то хто?..».

Загинув 5 вересня у запеклому бою, що спалахнув близько 16 год. 30 хв. у районі смт Тельманового Донецької області, коли колона авто- та бронетехніки Національної гвардії України, яка рухалася до визначеного району виконання службово-бойового завдання, раптом потрапила під зосереджений обстріл з двох боків. Ворогу вдалося підбити головний бронетранспортер та знищити кілька вантажівок «КрАЗ», п’ятеро воїнів загинули, 12 із них дістали поранень, але попри те, що більшість із них були зовсім юними строковиками, гвардійці прийняли бій, відкривши вогонь у відповідь, пішли в хоробру атаку і зрештою вирвалися з вогневого «мішка»…

Похований з військовими почестями у рідному селі. Це поховання перетворилося на вияв щирої всенародної скорботи за полеглим юним захисником Батьківщини: буквально всім селом, разом із делегаціями з усього району, під численними державними прапорами земляки проводили Миколу від його рідної хати до місця вічного спочинку… «Коля був надзвичайно відповідальна людина, господар слова й діла, патріот нашої держави. Якщо людина була з ним щирою, він готовий був для неї прихилити небо, поділитись крихтою…» – не приховуючи сліз, сказав над труною солдата сільський голова Віктор Обараз.