Біографія, складена мамою Андрія, Раїсою Олександрівною Шанською: «Сьогодні 27 червня 2016 року... 37-й рік з дня народження мого сина Андрія... Але Андрію завжди буде 35 років... Його прекрасне молоде життя забрала війна, від якої він захищав свою Батьківщину...

Андрій Миколайович Шанський народився 27 червня 1979 року у селищі міського типу Мирному Тельманівського району Донецькій області (у пологовому будинку села Гранітного – яке зараз на «лінії розмежування»).

Народившись у степових краях Донбасу, у родині офіцера внутрішніх військ МВС, він з самого раннього дитинства мріяв бути «лісовичком»…

У грудні 1982 року наша родина переїхала до нового місця служби батька – міста Коростеня Житомирської області. До 1986 року Андрій відвідував дитячий садок, у якому був улюбленцем як вихователів, так і інших дітей.

1 вересня 1986 року пішов у перший клас Коростенської загальноосвітньої школи №7. 1991 року разом з родиною переїхав у Чернігів, до нового місця служби батька.

У 1991 – 1994 роках навчався у Чернігівській загальноосвітній школі №12, активно займався спортом, тренуючись у боксерській школі та у секції греблі на байдарках та каное місцевої ДЮСШ, проте улюбленим його заняттям був гурток юнатів.

1994 року, закінчивши дев’ятий клас, Андрій вступив до Малинського лісотехнічного технікуму, що на Житомирщині. Зі слів керівника групи, Таїси Сергіївни Ковальчук, був дитиною «на дві голови вище у вихованні» за своїх одногрупників, а у всіх починаннях – завжди був першим.

28 лютого 1998 року він закінчив навчання і був направлений на роботу у Чернігівський держлісгосп – єгерем у Красилівське лісництво (с. Красне), де він підгодував не одну дику тварину у скрутні зимові часи та власноруч посадив не один гектар лісу, який нині росте, прикрашає і збагачує нашу українську землю…

Влітку 1998 року Андрій вступив на заочне навчання (одразу на третій курс) до Львівського державного лісотехнічного університету, на факультет з підготовки інженерів лісового господарства. Під час навчання працював майстром, у подальшому – помічником лісничого Славутицького лісництва. В червні 2002 року закінчив університет, а 10 листопада того ж року – був призваний на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС України, яку проходив у окремій бригаді спеціального призначення «Барс» (в/ч 3027).

Вихований, освічений, врівноважений, тактовний – Андрій був добрим прикладом для інших солдатів-строковиків. У листопаді 2003 року він прийняв рішення служити у «Барсі» за контрактом – ця частина стала для нього справді рідною і дорогою. Обіймав посади інструктора – стрільця та командира розвідувальної групи розвідувальної роти.

8 липня 2005 року прапорщик Шанський відбув на терени колишньої Югославії у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України міжнародних поліцейських сил Місії ООН у справах Автономного краю Косово (UNMIK). Виявив себе досвідченим, добре підготовленим до виконання службових обов’язків правоохоронцем, беручі участь у спеціальних операціях з перекриття контрабандних шляхів транспортування наркотиків і вогнепальної зброї на території Косово та їх вилучення, а також у бойових операціях із затримання особливо небезпечних злочинців, ескортування вибухонебезпечних предметів, VIP-персон, охорони важливих об’єктів адміністрації Місії ООН. У екстремальних ситуаціях завжди діяв рішуче й швидко, добре володів прийомами самозахисту, постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, був дуже вимогливим до себе. Брав активну участь у спортивному та громадському житті підрозділу, зокрема, навесні 2006 року здобув медаль за участь у «Данському марші» – започаткованому колегами з Данії випробуванні, 25,2-кілометровому марш-кидку гірською місцевістю, який перетворився на своєрідну традицію «косовських» миротворців.

22 жовтня 2005 року на базі СМП МВС України у м. Приштіні відбулася урочиста церемонія «медального параду», під час якої Андрій був нагороджений медаллю ООН «На службі миру».

З липня 2006 року, після повернення з Косово, де йому було присвоєно чергове військове звання «старший прапорщик», Андрій продовжив службу у «Барсі» на посадах командира взводу забезпечення військового стрільбища роти бойового забезпечення та заступника командира роти спеціального призначення. 20 лютого 2007 року йому було присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант». Командування та колеги згадують про нього зі щирою повагою, як про енергійного й авторитетного молодого офіцера, що досконало володів англійською мовою, мав чималий службовий досвід і чудові кар’єрні перспективи. Андрій був відзначений багатьма відомчими нагородами, серед яких відзнаки МВС України «За відзнаку в службі» І та ІІ ступенів, відомча заохочувальна відзнака МВС України – медаль «10 років внутрішнім військам МВС України», пам’ятна відзнака МВС України – медаль «15 років внутрішнім військам МВС України», нагрудні знаки ВВ МВС України «За зразкову службу» І та ІІ ступенів, ювілейні нагрудні знаки на честь 10-річчя та 15-річчя бригади спеціального призначення «Барс».

Взимку 2013 – 2014 рр., обіймаючи посаду офіцера штабу бригади, він брав участь у охороні громадського порядку під час подій Революції Гідності.

В середині квітня 2014 року у складі зведеного загону Північного оперативно-територіального командування Національної гвардії України, Андрій виїжджає у триденне відрядження у м. Донецьк. На той час екстремісти вже розхитували політичну ситуацію, а населення готувалося до так званого «референдуму». Відрядження затягнулося до 10 травня 2014 року, за цей час «барси» 11 разів були змушені протидіяти екстремістські налаштованим «мирним шахтарям»…

У червні Андрій був переведений з рідної бригади до Північного територіального командування НГУ, де він обійняв посаду старшого офіцера відділення організації служби з охорони громадського порядку.

1 вересня 2014 року він мав піти у відпустку, але 31 серпня у складі зведеного загону ОТО він знов виїхав на Донбас. Нам, батькам, які з нетерпінням чекали на сина, Андрій сказав, що їде на два тижні до навчального центру «Старе», бо «всі на Сході і немає кому тренувати бійців» (це було сказано настільки переконливо, що повірити у неправдивість цих слів було неможливо). Дружині Марічці сказав, що їде на пару днів у Маріуполь, «владнати деякі службові питання»…

У Маріуполі підрозділ отримав завдання і вони вирушили повз місто Волноваху, через села Старогнатовку, Нову Ласпу, Гранітне – у бік селища Тельманового. Гранітне – місце, де він народився, зустріло Андрія вороже: гвардійці були змушені декілька разів змінювати місце дислокації, бо місцеві жителі «підпрацьовували» у ворога, корегуючи артилерійський вогонь по позиціях українських воїнів.

Подолавши наполовину підірваний міст через річку Кальміус, підрозділ НГУ вирушив до Тельманового. На підступах до селища, близько 16.00 5 вересня 2014 року колона авто- та бронетехніки, у складі якої перебував Андрій, потрапила під зосереджений вогонь з двох боків. У «голові» колони запалав БТР, кулі й осколки зрешетили кабіни та кузови новеньких вантажівок «КрАЗ», від куль снайперів у перші ж хвилини бою полягли командир роти капітан П. Лавріненко та водій солдат О. Звінник, по «хвосту» колони бойовики відкрили вогонь з гранатометів та мінометів. Але гвардійці, попри те, що більшість із них були зовсім юними строковиками, не спасували – прийнявши бій і відкривши вогонь у відповідь, вони пішли в атаку, змусивши противника відступити. 28 бійців вирвалися з «вогневого мішка» (16 з них дістали поранень), прикриваючи побратимів, загинули капітан А. Шанський, молодший сержант Ю. Спащенко та солдат М. Кобринюк…

Воїни, Захисники, Герої – вони загинули за годину до підписання у Мінську мирної угоди…

Андрія проводили в останню путь 9 вересня в Чернігові – той день міська влада оголосила скорботним. Серед багатьох людей, які прийшли на панахиду та похорон, щоб ушанувати полеглого офіцера й висловити співчуття його рідним, були друзі, бойові побратими-гвардійці, керівники місцевих органів влади та Управління МВС у Чернігівській області, громадські активісти, а також багато місцевих жителів, хоч і не знайомих з Андрієм та його родиною, проте небайдужих до їхнього горя…

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» капітан Андрій Миколайович Шанський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Наказом командувача Національної гвардії України № 130 о/с від 17 листопада 2014 р. йому присвоєно чергове військове звання: «майор» (посмертно).

Наша Україна втратила свого прекрасного сина, у якого попереду було прекрасне світле майбутнє і абсолютно мирні плани, бо після служби в армії Андрій мріяв повернутися працювати в лісництво. Ростуть ліси, посаджені Андрієм, радіють життю врятовані ним солдати, світить сонце, яке він так любив, залишилася вдовою молода дружина, осиротів батьківський дім, де у шафі висить новенька форма інженера лісового господарства, яку він уже ніколи не одягне…

УКРАЇНО!!!
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!!!
ПАМ’ЯТАЙМО СВОЇХ СЛАВНИХ СИНІВ, ЯКІ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАШУ ВОЛЮ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.!!!
ГЕРОЯМ– СЛАВА! СЛАВА! СЛАВА!».

Полковник у відставці Микола Шанський, батько: "Андрій за освітою – інженер лісового господарства, за період роботи в Красилівському лісництві Чернігівської області, його руками посаджено 4 гектари лісу! Горіхи та абрикоси, посаджені у лісі, посаджені з любов’ю, радують людей! Андій загинув, захищаючи мирне життя в Україні... В додаток до молитов, на честь Андрія на Алеї Слави у Чернігові посаджено «Дуб червоний», це молоде дерево – символ продовження життя, навіть нехай у іншому вимірі потойбіччя, але все ж таки – життя...Можна убити тіло, але пам'ять вічна! Вічна і світла пам'ять ГЕРОЯМ!"