Житель Дніпровського району столиці солдат Олександр Іванович Звінник – із покоління, яке журналісти полюбляють іменувати «Ровесники незалежності». Власне, він лише на один день молодший за Українську державу – народився 25 серпня 1991 р. На фото, розміщених на його сторінках у соціальних мережах – життя звичайної молодої людини: кадри, зняті «на пам’ять» під час строкової служби у підрозділі Повітряних сил ЗС України – у казармі, із товаришами, біля літаків та спецтехніки для їхнього обслуговування, потім – після довгоочікуваного «дембеля» – зустрічі із друзями, пікніки із шашликами «на природі», улюблений «Форд» біля гаражу, оптимізм у посмішці на кожному знімку… Аж раптом, з весни 2014-го він знову позує у обмундируванні та зі зброєю в руках, із новими однополчанами – бійцями «мобілізаційного» батальйону столичної частини Нацгвардії…

Цей підрозділ – без перебільшення, один із кращих подібних військових колективів – заслуговує не менше добрих слів, ніж «розкручені» у мас-медіа добровольчі формування з назвами-«брендами». Адже мобілізовані до складу цього батальйону жителі столиці та Київщини продемонстрували надзвичайну сумлінність і дисциплінованість, щире прагнення якнайскоріше відновити військові навички. Фактично більшість із них, вирваних мобілізацією з течії звичайного, комфортного і безпечного життя, були і є добровольцями, які знов одягнули погони не з примусу чи страху, а саме з патріотичних міркувань. Одним із цих чоловіків був призваний із запасу працівник аеропорту «Бориспіль» солдат Звінник, у якого навіть за зовнішніми ознаками – за тим, як він у ті дні тримався перед камерою і носив форму, як ретельно він складав у соцмережах свій невеличкий особистий віртуальний фото- та відеоархів – відчувається стримана, без жодного нездорового фанатизму, ГОРДІСТЬ – за участь у захисті Батьківщини саме у ці, не найкращі для неї, часи, за причетність до справи розбудови потужної силової структури – Національної гвардії України.

Особливо яскраво це видно на останньому фотознімку, на якому Олександр разом із двома друзями позує на фоні колони військових вантажівок вітчизняного виробництва, яка вишикувалася на Хрещатику вранці 24 серпня 2014 р. перед початком військового параду з нагоди Дня незалежності України. У тому урочистому марші за кермом одного із новеньких «КрАЗів» був солдат Олександр Звінник, професійні навички якого командування визнало гідними участі в параді. Тоді, за день до власного 23-річчя, він і не здогадувався, що «неоголошена війна» на сході вже перейшла у фазу неприхованої російської агресії проти його Вітчизни, і військова техніка ледь не з парадної колони вирушатиме «на фронт», а 5 вересня він, єдиний син у родині, разом із чотирма побратимами у жорстокому бою зустріне смерть…

У запеклому бою, що спалахнув близько 16 год. 30 хв. у районі смт Тельманового Донецької області, коли колона авто- та бронетехніки Національної гвардії України, яка рухалася до визначеного району виконання службово-бойового завдання, раптом потрапила під зосереджений обстріл з двох боків. Ворогу вдалося підбити головний бронетранспортер та знищити кілька вантажівок «КрАЗ», п’ятеро воїнів загинули, 12 із них дістали поранень, але попри те, що більшість із них були зовсім юними строковиками, гвардійці прийняли бій, відкривши вогонь у відповідь, пішли в хоробру атаку і зрештою вирвалися з вогневого «мішка»…