12 червня 2014 р. для оволодіння висотою 277,9 м. (курган Савур-Могила), яка з 7 червня була зайнята проросійськими силами, та встановлення там гаубичної батареї, командування Збройних сил України стягнуло підрозділи 79-ї окремої аеромобільної бригади та 3-го окремого полку спецпризначення. Протистояв їм, за оприлюдненою сепаратистськими командирами інформацією, зведений підрозділ батальйону "Восток".

Близько 7-ї ранку українські військові під командуванням підполковника Максима Миргородського ("Майк") вийшли на позиції для атаки. Про присутність сепаратистів безпосередньо в районі обеліска інформації не було. Колона техніки 79-ї окремої аеромобільної бригади (4-а рота, 1-ша гаубична батарея, 6 БТРів та ЗУ) та 3-го окремого полку СпП (командир - майор Пугачов) висунулася до висоти, щоб закріпитися на ній. О 10.00 колона потрапила в засідку в районі оглядового майданчика і прийняла бій.

Об 11.00 почалась артилерійська підготовка. Близько 12.00-12.30 було також використано дві пари гелікоптерів, які завдали кілька потужних ударів по сепаратистах. За деякими даними, атака гелікоптерів значно пошкодила два танки Т-64БВ, які цього дня вперше від початку конфлікту були доставлені з Росії для посилення проросійських угрупувань. В цьому бою загинули старший сержант С.Татарінов та солдат С.Шерстньов.

За чотири години запеклого збройного протистояння підрозділам ЗСУ не вдалось оволодіти висотою, але лише тому, що командування передало наказ відступити. Колона змушена була розвернутись і відійти в район КПП "Маринівка".

Вранці 28 липня підрозділи тепер вже 95-ї окремої аеромобільної бригади (під час рейду зі свого базового табору на північ від Артемівська) разом з підрозділами 30-ї окремої механізованої бригади знову висунулись для штурму кургану Савур-могили. Десантники у взаємодії з 1-ю БТГр 30-ї ОМБр розпочали наступ. Попереду йшли танково-механізовані підрозділи, за ними - аеромобільні. Бій тривав близько двох годин. 30-та ОМБр втратила БМП-2 (№ 513) та БРМ-1К (№ 780): одна підірвалась на міні, другу підбили. Бойовики і росіяни обстрілювали штурмові групи з "Градів". В цьому бою загинули старший солдат С.Гаврилюк, старшина А.Камбаров, капітан О.Коробенков, солдат В.Шестак та солдат Д.Оверчук.

З метою розблокування українських військ в район Савур-могили була відправлена зведена батальйонно-тактична група "Колос" 51-ї ОМБр. Близько 10-ї ранку 380 воїнів групи виступили маршем з боку селища Первомайськ. Під час розгортання підрозділу для наступу артилерія проросійських сил завдала по ньому ударів, і в період між 11.00 - 14.00 підрозділ втратив загиблим Віктора Хмелецького та 18 чоловік пораненими. Попри обстріли (за інформацією ДПСУ, вогневу підтримку терористам під Савур-могилою здійснювали російські військові з району села Новоолександрівське), до 21.00 підрозділ таки зайняв висоту, проте за наказом командира БТГр Павла Процюка близько 4-ї ранку відійшов на зворотній схил кургану задля уникнення артилерійських ударів з російської сторони.

Щільність артилерійського вогню, вигідне розташування вогневих точок сепаратистів не дозволяли українським військам взяти Савур-могилу простими штурмовими методами. При цьому артилерійські удари по силах АТО наносилися з трьох сторін: зі Сніжного, Торезу і з території Російської Федерації.

В цей же час при Головному управлінні розвідки (ГУР) Міністерства оборони України формувалися групи добровольців під керівництвом полковника Ігоря Гордійчука (більш відомого за позивним "Сумрак"). Було створено три групи розвідників: "Харків" (командир - майор Костянтин В'югін "Віхрь"), "Луганськ" (командир - Темур Юлдашев "Тренер") та "Крим" (командир - Іса Акаєв "Іса"). Всі вони пішли туди з власної волі. Їм запропонували формуватися при 3-му окремому полку СпП.

На момент проведення бойових дій навколо кургану ці групи добровольців-розвідників були просто добровольцями, але пізніше всі вони були зараховані до 42-го батальйону територіальної оборони (42 БТРО).

Отож, на тренувальній базі (аеродром м. Краматорськ) з'явився полковник Гордійчук і повідомив, що його відправляють на Савур-могилу. Він взяв з собою одну із трьох груп у складі 7 бійців. Відомий луганський патріот Темур Юлдашев і чотири добровольці вилетіли з ним на гелікоптері в розташування 72-ї ОМБр в районі Амвросіївки. Там вони взяли з собою взвод вогнеметників із застарілим озброєнням і виїхали на одному "Уралі" на базу 3-го полку СпП. Звідси вони разом з групою спецпризначенців на чотирьох автомобілях приїхали в село Петрівське.

4 серпня було вирішено штурмувати висоту разом з бійцями 51-ї ОМБр. З техніки в них було три БМП та три танки. Атаку розпочали група Гордійчука, підрозділ 3-го полку СпП, вогнеметники 72-ї ОМБр та бійці 51-ї ОМБр.

Перша спроба була невдалою, закріпитися не вдалося. Бойовики дуже міцно засіли в ДОТах. Звідти вони також викликали вогонь артилерії на штурмуючих. При чому викликали на себе, бо самі сиділи в добре забетонованих укріпленнях. Під час цього бою загинув підполковник С. Сєнчев та старший солдат О.Свинчук. Попри це, Генеральний штаб настирливо вимагав взяти висоту.

5 серпня на допомогу приїхав підрозділ 25-ї окремої повітряно-десантної бригади під командуванням полковника Євгена Мойсюка. Полковник, маючи наказ "високого начальства", теж спробував з ходу захопити висоту, але і їм це не вдалося. Під час спроби штурму 25-а ОПДБр втратила БМД-2 (№ 722), загинули старший солдат В.Поліщук, старший солдат Ю.Пріменко та старший лейтенант Є.Танковський. Для покращення якості штурмових операцій було вирішено провести все-таки спільну розвідку боєм.

6 серпня командира БТГр 51-ї ОМБр Павла Процюка зняли з посади - нібито через те, що не виконав наказу щодо взяття під контроль цієї висоти. На зміну йому командиром БТГр "Колос" було призначено підполковника Миколу Капіноса (поз. "Нептун"). Цього ж дня українська артилерія спробувала розбити доти сепаратистів, але все було марно. На підмогу приїхало десь близько сотні бійців з ДУК "Правий сектор"; правда, вони прибули без зброї.

7 серпня. Вранці цього дня полковник І.Гордійчук повідомив своїм підлеглим, що сьогодні вони вчергове йдуть на штурм - разом з бійцями 25-ї ОПДБр, 51-ї ОМБр, вогнеметниками 72-ї ОМБр та добровольцями з "Правого сектору". Військові прийняли рішення провести повну розвідувальну операцію з виявленням усіх вогневих точок противника, можливості нанесення контрударів. Дуже чітко спрацювала артилерія, танковим вогнем ДОТи були подавлені.

Бійці з підрозділу "Крим" та десантники 25-ї бригади, за вогневої підтримки технікою 51-ї бригади, таки прорвалися на Савур-могилу зі сторони кафе і перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині. З іншого (північно-східного) боку піднімалися підрозділи ОДР "Харків" та "Луганськ".

Після того, як висота була взята, основні штурмові сили залишили її. Охороняти ж довелося групі Гордійчука та бійцям 51-ї ОМБр, а також добровольцям батальйону "Крим" ("Іса", "Абдула", "Каптер", "Мустафа", "Фатіх", "Малой", "Славян" та "Арсен"). Екскаватор, який пригнали бійці 25-ї ОПДБр, працював вночі, риючи окопи під невпинним мінометним вогнем противника. Ворог постійно обстрілював курган, намагаючись не дозволити українським військовослужбовцям висунити голову з-під наспіх зведених укріплень.

7-8 серпня 2014 р. в боях за висоту загинули старший солдат А. Карбан, старший лейтенант В. Прихід та солдат М. Іванов.

9 серпня група Гордійчука також залишила Савур-могилу. Вони вирушили в рефрижераторі з Амвросіївки до Краматорська, але вже 14 серпня Гордійчук з трьома групами добровольців - "Крым" (9 чоловік під командуванням "Іси"), "Луганськ" (8 чоловік під командування "Марата") і "Харьків" (5 чоловік під командування "Берези") - повернувся. На той час на висоті перебували лише один солдат 51-ї ОМБр та два артилерійські коригувальники.

Обстріли кургану з кожним днем ставали все запеклішими, але українські захисники утримували позицію до останнього патрона. Адже поки висота перебувала під контролем ЗСУ, можна було вести повноцінне спостереження (на той час в українській армії не було безпілотників) та коригування артилерійського вогню по колонах ворогів, які раз-по-раз проривалися через кордон. Шквальний вогонь російської артилерії змінювався штурмами найманців. Незважаючи на те, що була пошкоджена апаратура військового зв'зку, "Сумрак" продовжував коригування артилерійського вогню.

Стало очевидно, що бійцям на висоті необхідне суттєве підкріплення. Через постійні обстріли було чимало контужених. При цьому невелику групу 51-ї ОМБр, яка стояла в околицях села Петрівське, біля підніжжя висоти, і власне бійців на самій висоті розділяло 30 км до найближчих підрозділів ЗСУ.

Генерал-лейтенант Литвин, керівник сектору "Д", викликав полковника Петра Потєхіна (поз. "Бекер"), начальника відділу парашутно-десантної техніки командування Високомобільних десантних військ. Він пояснив Потєхіну важку ситуацію, яка склалася, адже на Савур-могилі залишалося лише десяток добровольців, яким була дуже необхідна допомога. На той час ворог уже контролював основні дороги на підступах до висоти.

Перед полковником постало практично нереальне завдання - разом з групою десантників з 25-ї ОПДБр при підтримці одного танка і двох БМП пробратися до Савур-могили. Провідниками стали бійці 3-го полку спеціального призначення. Та екіпаж танка і однієї з БМП, на жаль, відмовилися виконувати завдання. Всі з групи прекрасно усвідомлювали, що цей рейд стане практично дорогою в один кінець. Дещо пізніше до групи Потєхіна приєдналися ще одна з груп розвідників-добровольців.

18 серпня полковник Петро Потєхін повів на Савур-могилу колону з трьох вантажівок, двох БТРів та однієї БМП в складі семи вояків 25-ї повітряно-десантної бригади (молодший сержант Олександр Славін, старший сержант Сергій Стегар, молодший сержант Василь Кандела, солдати Руслан Заблоцький, Денис Міщенко, Денис Перевозник, а також старший сержант Самойлов), дев'яти добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони та восьми розвідників ОДР підрозділу "Харків" (старший групи підполковник Олександр Мельниченко, поз. "Сокіл"). До них приєдналася група артилерійських коригувальників та саперів 143-го центру розмінування. Коригувальники залишили висоту наступного дня, під час вивозу поранених, а сапери виконували свою роботу до 24 серпня.

19 серпня розпочався артобстріл, під час якого отримав важкі поранненя і помер молодший сержант В.Кандела; важкі поранення також отримали полковник Потєхін та молодший сержант Славін. Однак Славін, стікаючи кров'ю, зміг проповзти під обстрілом за підмогою. Туди кинувся зі своїми бійцями "Сокіл". Дрібка вояків встала на повний зріст під обстрілом, аби забезпечити евакуацію поранених, одначе побратим Кандела усе ж помер. Воякам вдалося зв'язатися із основними силами, й українські "Гради" накрили терористів. Атаку було відбито.

20 серпня, під час артнальоту й атаки, знекровлений підрозділ 51-ї бригади відійшов з Петровського. Саме коригування велося з допомогою мобільних телефонів (іншого способу зв'язку не було). Цього ж дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили опинились в повній ізоляції - до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.

21 серпня 2014 року від прямого влучення танкового снаряду в основу стела на Савур-могилі остаточно завалилася.

Вдень 23 серпня на південному відтинку фронту сектора "Д" російські війська розпочали повноцінний наступ. Вранці 24-го "Сумрак" ще продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися - під російськими ударами їй довелося відійти від Савур-могили. Вдень розпочався черговий штурм висоти, ворожі танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці запекло атакували оборонців Савур-могили. І все ж атаку було відбито із численними втратами противника. Ще 23 серпня загинув старший солдат Є.Присяжний.

Бійці ділились своїми роздумами зі своїм командиром І.Гордійчуком про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не наважувався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов лише пізно ввечері 24 серпня. На той час Савур-могила вже перебувала в щільному кільці оточення - так, що машина 3-го окремого полку СпП, котра прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями ще в Петровському. Пораненого Івана Журавльова полонили, загинули Т.Юлдашев та старший сержант В.Самойлов. Молодший сержант Олександр Яремчук (3-й окремий полк СПн) на даний час вважається зниклим безвісти.

Перша група вийшла 24 серпня в складі шести чоловік ("Бродяга", "Сокіл", "Шаман", "Монах", "Ліс" та "Запоріжя"). Вночі 25 серпня, після 12 діб оборони Савур-могили, І.Гордійчук віддає наказ про відступ і другий групі. З оточення виходили ночами, рухалися у напрямку до найближчих українських підрозділів (на той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору "Б" генерала Хомчака під Іловайськом). Перша група потрапила в полон 31 серпня в районі с. Кутейникове, друга пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям, де 29 серпня потрапила під обстріл під час виход "зеленим коридором". Внаслідок цього обстрілу важке поранення отримав полковник Ігор Гордійчук ("Сумрак), а солдат В. Бражник загинув.

79-а окрема аеромобільна бригада

1. Старший сержант С. Татарінов
2. Солдат С. Шерстньов

3-й окремий полк спеціального призначення

3. Підполковник С. Сєнчев
4. Старший солдат Є. Присяжний

51-а окрема механізована бригада

5. Майор В. Хмелецький
6. Старший лейтенант В. Прихід 7. Старший солдат В. Поліщук
8. Старший солдат О. Свинчук
9. Старший солдат А. Карбан

25-а окрема повітряно-десантна бригада

10. Старший лейтенант Є. Танковський
11. Старший сержант В. Самойлов
12. Молодший сержант В. Кандела
13. Старший солдат Ю. Пріменко
14. Солдат М. Іванов

42-й батальойн територіальної оборони

15. Старший прапорщик Т. Юлдашев

30-а окрема механізована бригада

16. Капітан О. Коробенков
17. Старшина А. Камбаров
18. Старший солдат С. Гаврилюк
19. Солдат В. Шестак
20. Солдат Д. Оверчук

3-й окремий полк спеціального призначення

1. Молодший сержант О. Яремчук