Бабич Микола Миколайович (Бабич)

Старший лейтенант Микола Бабич загинув у ніч на 29 липня 2022 р. у російському полоні. Окупанти підірвали бараки, де перебували українські військовополонені, в Оленівській колонії № 120 на Донеччині. 12 серпня офіцеру виповнився би 31 рік. Микола народився у с. Воскресенка Сумської області. У 2008 р. вступив до Путивльського професійного ліцею. Навчався на плиточника-облицювальника, проте через рік змінив фах на тракториста-машиніста. Після закінчення навчання, у 2010 р., одразу був призваний на строкову службу до в/ч 3057 Національної гвардії України у м. Маріуполь. У 2013 р. зустрів своє кохання, через рік пара одружилася та виховувала первістка. У 2016 р. Микола вступив до Національної академії Національної гвардії України, де здобув ступінь бакалавра за профілем автомобільного транспорту. Чоловік служив за контрактом у 12-й бригаді оперативного призначення НГУ «Азов» та жив у Маріуполі. Виконував бойові завдання в АТО / ООС та прагнув вдосконалюватися у військовій справі. Згодом Микола обійняв посаду командира взводу з бронетанкової техніки у ремонтній роті. Із 24 лютого 2022 р. разом із побратимами брав участь в обороні Маріуполя та «Азовсталі». Навесні 2022 р. за наказом керівництва вийшов у полон та потрапив в Оленівку, звідки вже не повернувся. У 2016 р. військовий отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», у 2021 р. — подяку від НГУ за високі досягнення у військовій діяльності та грамоти за вірність Україні, сумлінне виконання бойових завдань, наполегливість у виконанні військового обов'язку. «Мій чоловік для мене і мого сина, для своєї матері — взірець мужності і справжнього чоловіка. У дитинстві, коли йому було 7 років, залишився без батька. І в такому ранньому віці почав допомагати мамі по господарству, не міг її покинути, тому і хобі як такого не мав. Школа, канікули, друзі, робота у дворі. Дуже любив будувати халабуди на деревах, усе розбирати на деталі і знову складати. Попри те, що довелося рано подорослішати, все одно дитинство згадував з теплом і посмішкою… Ми ним завжди будемо пишатися! Він для нас справжній Герой, вірний патріот своєї родини та своєї країни. Наш нескорений воїн. Єдиний син у матері, неперевершений чоловік і батько», — розповіла Віра Бабич. Після обміну тілами в червні 2023 р. офіцера поховали на Алеї Слави цвинтаря біля м. Буринь на Сумщині. Не дочекалися свого героя мама, дружина та син. Посмертно офіцер був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.