Власішин Володимир Русланович (Американець)

Старший солдат Володимир Власішин (позивний Американець) загинув 29 липня 2022 р. в Оленівській колонії, коли росіяни підірвали один із бараків, в якому перебували українські військовополонені. Йому назавжди залишилося 29 років. Володимир був родом із м. Хмельницький. Там навчався до 3-го класу у звичайній школі, а потім — у школі-інтернаті. Батько Володимира загинув за трагічних обставин, коли хлопець був ще дошкільням. І батько, і син загинули в одному віці — їм було по 29 років. Вже у дорослому віці хлопець поховав матір — жінка померла від захворювання нирок. Після закінчення школи Володимир готувався здобувати фах медика, але передумав. Коли закінчив 9-й клас, вступив до місцевого профтехучилища. За фахом був будівельником. Обожнював спорт. Грав у футбол. Гарно малював. Під час Революції гідності Володимир поїхав до Києва. На Майдані він познайомився з хлопцями з патріотичного руху. Завдяки їм дізнався про «Азов» та у 2014 р. разом із рідним братом приєднався до них. «Володимир із братом пройшли курс молодого бійця і приєдналися до мінометного дивізіону полку на базі в Урзуфі. Американець активно брав участь у Широкинській операції. Коли я приєднався до його підрозділу, Володимир уже був командиром розрахунку. Трохи пізніше, коли нас розділили по батареях між двома батальйонами, ми переїхали до Маріуполя. Американець був одним із кращих навідників на той час серед п'яти розрахунків. Колись ми разом рахували бойові виходи, то в нього було понад 50 виїздів, і це все в секторі «М», — пригадує побратим Володимира. Під час служби в «Азові» Володимир познайомився з коханням свого життя. У грудні 2015 р. молодята одружилися, згодом придбали будинок поблизу Маріуполя. У сім'ї народилося двоє дітей — донька та син. «Він був дуже спокійним, добрим, чуйним. Гарна людина. Завжди приходив на допомогу», — розповіла бабуся Марія Воронцова. У 2019 р. Володимир перевівся у взвод зв'язку, де надалі проходив службу. Під час повномасштабного вторгнення обороняв Маріуполь та завод «Азовсталь». Потім потрапив у полон. Двічі Американцю вдалося подзвонити рідним із Оленівської колонії. «Бабусю, я на дві хвилинки. У мене все добре, за мене не переймайся», — пригадує Марія Яківна. Поховали захисника на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове в Хмельницькому. У Володимира залишилися дружина, донька, син, бабуся, брат і тітка.