Литвинський Юрій Олексійович (Монгол)

У 1984 р. Юрій Олексійович закінчив із відзнакою середню школу, у 1988 р. — Харківське гвардійське вище танкове командне училище. До 1991 р. служив у групі радянських військ у Німеччині, потім — на Далекому Сході, згодом продовжив службу в рідному Києві. У жовтні 2004 р. за вислугою років звільнився у запас Збройних сил України з посади заступника командира рухомого командного пункту Генерального штабу ЗСУ. Займався підприємництвом, захоплювався садівництвом на власній дачі. Наприкінці 2013 р. Юрій Олексійович одним із перших прийшов на Євромайдан, очоливши взвод 8-ї «афганської» сотні самооборони, був активним учасником подій Революції гідності. У ніч на 20 лютого на вул. Інститутській дістав вогнепальне поранення — шріт, що засів під ключицею, йому так і не встигли його видалити. Підлікувався у здравниці «Солоний Лиман», що на Дніпропетровщині, а вже у травні став до лав батальйону НГУ «Донбас», обійнявши посаду заступника командира батальйону з озброєння — начальника технічної частини. За свідченням бійців «Донбасу», Юрію Олексійовичу належить чимала заслуга у справі організації забезпечення підрозділу технікою та озброєнням. Беручи участь в АТО з 17 липня, підполковник резерву Литвинський зробив чималий внесок у планування й проведення операцій, зокрема щодо звільнення м. Попасна. Ім'я Юрія Литвинського присвоєно танковій роті 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна», одну з бойових машин якої названо його позивним — Монгол. У листопаді 2015 р. наказом командувача Національної гвардії України підполковнику резерву Юрію Литвинському присвоєно військове звання «Полковник резерву» (посмертно). Його погони було вручено молодшому сину Павлу, на той час студенту 3-го курсу Національного авіаційного університету, який з вересня 2015 р. проходив навчання на військовій кафедрі НАУ.