|
Обставини загибелі: Загинув 7 серпня 2014 р. під час організованого прориву з оточення у «довжанському котлі»
(сектор «Д») на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії.
Під час прориву колона потрапила під обстріл в районі смт Єсаулівка, Антрацитівський район, Луганська область. Разом з Ігорем
під час прориву також загинули: капітан С. Лифар,
старший прапорщик В. Діхтієвський,
старший матрос Є. Колісниченко,
солдат М. Антипов,
сержант О. Кислицький,
солдат В. Кумановський,
солдат С. Бойко,
солдат О. Заєць та
солдат В. Птіцин.
Був тимчасово похований у братській могилі у полі у 3-х кілометрах
на південний-захід від смт Єсаулівка Антрацитівського району Луганської області. 23 листопада 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") та
привезений до м. Дніпропетровська. Разом з Ігорем було ексгумовано ще 6-х бійців (за експертизою ДНК впізнані -
В.І. Птіцин
та В.А. Кумановський, решта загиблих поховані на Кушугумському кладовищі (м. Запоріжжя): №№
4457, 4460,
4461, 4477. Впізнаний за тестами ДНК.
Військова операція: Бої за Довжанський.
Сімейний стан: Дружина — Присяжнюк Алла Володимирівна, спортсменка з веслування
на байдарках і каное. Родина виховувала сина Максима 2010 року народження.
Місце поховання: м. Вінниця, Центральне міське кладовище, Алея Слави (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 7, місце 20. 
Указом Президента України № 213/2015 від 9 квітня 2015 року, "за особисту мужність і високий
професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі",
нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Український каноїст, багаторазовий чемпіон України з веслування (на 1000 і 5000 метрів), майстер
спорту з веслування на байдарках і каное, учасник національної збірної України.
|
