Турляк Артур Володимирович

Виконував бойові завдання в Запорізькій області: вінницький спецпризначенець Артур Турляк загинув, захищаючи Україну від російської навали Поліцейському було лише 29 років. Він загинув 22 травня під час ракетного обстрілу російською армією. Артур Турляк народився 1 січня 1993 року в с. Козятин Козятинського району Вінницької області. Після закінчення школи навчався у Козятинському професійному училищі залізничного транспорту № 17. По завершенню військової служби в Збройних силах України працював у Державній службі України з надзвичайних ситуацій ДПРЧ – 11 м. Козятин на посаді пожежника-рятувальника. Службу в поліції Артур розпочав у 2015 році. Хлопець вирішив спробувати свої сили у першому відборі до лав патрульної поліції у Вінниці. У 2018 році Артур пройшов відбір до роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції. За два роки хлопець поставив перед собою нову ціль – служити у КОРДі. Постійні тренування допомогли пройти усі випробування й Артур Турляк досягнув своєї мети. Батьки Артура зі сльозами на очах розповіли про свого старшого сина: «Артур був спокійним хлопцем з чистим серцем, - каже мати хлопця Оксана. – Зараз не могла б сказати, що мій син міг пройти такий життєвий шлях». Артур завжди був лідером. Ще під час служби в армії він не шукав для себе легких шляхів. Материнське серце завжди тривожилось за сина, адже добре знало, які небезпечні завдання стояли перед сином. Ночами Артур робив у своєму житлі ремонт, аби його сім'ї було комфортно. КОРДівець любив збирати свою донечку Каріну в садочок. Одягав, заплітав їй волосся. «Мрія Артура – аби доня обрала професію медика», – каже мати. Менший брат Артура Ярослав розповів, що у нього з братом були дуже довірливі стосунки: «Артур часто телефонував мені й розповідав те, що не міг розказати батькам. Це були наші спільні секрети». «Коли в мене був день народження Артур із мамою обрав ось цю каблучку. Подарував і сказав: «Ти не подумай нічого зайвого. Це – просто каблучка», – розповідає дружина Артура Катерина. Напередодні відрядження до Запоріжжя Артур зізнався куди їде. Сказав: «Я не хочу більше тебе обманювати, бо від цього в мене ніби камінь на душі». «Мені не вистачає слів аби розповісти якими щасливими були наші 7 років життя. Щомісяця Артур відміряв зріст донечки Карінки. Нещодавно ми приїхали додому і дитина сказала, що давно тато не ставив чергову відмітку», – каже Катерина. Жінка розповіла, що познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком у 2014 році на весіллі своїх кращих друзів. Це було кохання з першого погляду. За кілька місяців хлопець запропонував дівчині руку і серце. Через рік у подружжя народилась донечка Каріна. Артур був присутнім на пологах і відтоді у нього був нероздільний зв'язок зі своєю донечкою. Чоловік понад усе на світі любив свою дитину. Артур Турляк не менше піклувався і про свою дружину. Мріяв показати їй океан. Після закінчення війни вони збиралися втілити цю мрію в життя. Катерина каже, що вони були як голка з ниткою. Доповнювали одне одного, жили один одним. Ярослав згадує, як брат ділився своїм досвідом подорожування. Зараз хлопець шкодує, що занадто мало часу проводив з Артуром. Ярослав дуже пишається своїм Героєм. Колега Артура Сергій Кіфа описав свого побратима як чесного, простого, надійного чоловіка. «Ми були напарниками майже два роки. Дружили й поза службою. У Артура був прихований талант – він мав дуже гарний голос. Якось після повернення з навчання в автобусі Артур заспівав. Усі присутні поліцейські затихли й не могли повірити, адже до цього ніхто з них не знав про талант хлопця». Батько Артура Володимир розповів, що найбільше його син любив подорожувати: «До останнього дня він намагався знайти час для свого хобі. Якщо не було можливості кудись поїхати, то Артур брав намет і йшов у ліс з ночівлею. Мати Артура Оксана згадує, що з початку війни їм нічого не було відомо про відрядження сина. Вони увесь час думали, що Артур знаходиться у Вінниці. Лише пізніше, коли хлопець зателефонував і попросив матір приготувати домашньої випічки, батьки дізналися, що їх син воює. «Він назавжди залишиться у наших серцях героєм і нашим хлопчиком», – кажуть батьки. Під час несення служби Артур Турляк був професійним і відповідальним. Спецпризначенець постійно залучався до виконання ризикованих завдань, пов'язаних із затриманням злочинних груп. Неодноразово брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Виконував завдання з виявлення учасників незаконних злочинних формувань та ix пособників, маршрутів пересування, можливих місць зберігання зброї та боєприпасів, засобів здійснення диверсій, технічних засобів комунікацій, що використовуються незаконними збройними формуваннями та окупантами на шкоду державній безпеці. Артур Турляк у складі зведеного підрозділу Національної поліції України «Сафарі» зачищав звільнені від російських окупантів населені пункти на Київщині, а згодом виконував бойові завдання, пов'язані з відсіччю збройної агресії російської федерації на території Запорізької області. Указом Президента України Артура Турляка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Вічна пам'ять Герою!