Нисинець Василь Васильович

Рівненський поліцейський Василь Нисинець загинув на війні з російськими загарбниками: мав непохитну волю та любов до України Безстрашний. Так одним словом описує його психологиня роти поліції особливого призначення Олена Павловська. «Він прийшов до нас молодий, але дуже активний та відважний. Здавалось, що він не боявся нічого». Капітан поліції Василь Нисинець працював старшим інспектором 4-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Службі в органах внутрішніх справ він присвятив понад дев'ять років, а розпочав її Василь Нисинець у спецпідрозділі у грудні 2012 року на посаді поліцейського-водія. «Це людина з династії правоохоронців: у нього батько та дядько служили в органах внутрішніх справ, — розповідає Олена Павловська. — Вася мав тверду волю, стійкий характер і дуже позитивне бачення світу. Приязний та товариський, він майорів різними барвами позитивних емоцій. Ми усі від нього заряджалися натхненням та азартом. Такий собі адреналінчик». Колеги розповідають, що Василь Нисинець мав нестримне бажання рости та розвиватися. Активно займався спортом та набував навичок у боротьбі самбо, неодноразово відстоював честь управління поліції області на різноманітних спортивних змаганнях. У його колекції — не одна медаль і не один кубок, на його рахунку — не одна перемога. «Це наш вихованець. Нас тішили його результати. Ми ним пишались», — діляться досвідчені колеги-спецпризначенці. Тож вони зовсім не здивувалися, коли у 2016 році після ретельного відбору Василь Нисинець став частиною новоствореного спецпідрозділу КОРД. «Попри посилену підготовку, яка має бути на надвисокому рівні, попри складні завдання і відповідальність хлопці завжди були на позитиві, — зауважує очільник спецпідрозділу КОРД в Рівненській області Сергій Нетребич. — Завжди із посмішкою на обличчі жартували між собою, сміялися, один одному завжди старалися допомогти та завжди один одного прикривали». Активна життєва позиція та любов до навколишнього світу, а особливо до тварин, змусили Василя обрати згодом вузьку для нього спеціалізацію — серед кордівців він був кінологом. «Його хобі — то собаки, — розповідає колега по службі Сергій Стріла. — Була у нього прекрасна напарниця Мікі, з якою він займався постійно та просив нас, щоб ми були асистентами». Про те, що це специфічна кваліфікація, бо собак треба любити, відзначає і заступниця керівника спецпідрозділу КОРД Оксана Ковальчук, яка на власні очі бачила перші успіхи підлеглого та його вихованиці. Але капітан Нисинець із цим завданням вправлявся на «відмінно». Навіть, коли був у відрядженні, під час телефонних розмов — перше, чим переймався, чи не голодна його Мікі, чи хтось прибирає, чи гарно її доглядають. «У нас усі хлопці просто унікальні, кожен із них — особистість, — додає Оксана Ковальчук. — Вони особливі тим, що обрали таку професію, такий підрозділ. Вони знали, що як не сьогодні-завтра треба буде кудись їхати. Не дивлячись на те, що у більшості із них маленькі дітки, вони їхали та не боялися: треба то значить треба». Саме із таким настроєм Василь Нисинець разом із колегами вирушили у своє останнє бойове відрядження. Попри повномасштабний наступ російських військ, усі були впевнені у перемозі. «Ми підтримували один одного, були налаштовані на позитив, вірили, що усе буде добре, — каже спецпризначенець Сергій Стріла. — Ніхто до останнього не допускав, що станеться така трагедія і їхні життя обірвуться». Четверта година ранку 22 травня. Гірка звістка приголомшила родину поліцейських Рівненщини. Дізнавшись, що із хлопцями сталася біда, ніхто у це не повірив. Керівництво спецпідрозділу одразу ж виїхало на місце дислокації зведеного загону, аби перевірити інформацію. «Там уже були керівники загиблих бійців з інших підрозділів. Побачити хлопців не дозволяли, показували лише фотографії, — пригадує Сергій Нетребич. — Саме так ми впізнали Шевчука Сергія, пізніше показали перстень. Такий був лише у Нисинця Васі». Капітан поліції героїчно загинув на 31-му році життя. Поховали полеглого правоохоронця поряд із могилою батька. Попрощатися із другом його колеги та товариші з кінологічного центру також привели вірну напарницю Мікі. За життя Василь Нисинець добре розумів, що чотирилапі, як люди, усе відчувають, а собака була частиною його життя, яку він дуже любив. Василь був із тих людей, які вміло поєднують службу і сім'ю. Дві сфери перепліталися одна з одною, були невіддільними одна від одної: він був самодостатнім на роботі та реалізовував себе, як чудовий чоловік і тато. Мав дружину та маленьку донечку. Усі, хто його знають кажуть: він був чудовим батьком — відповідальним, чуйним, веселим, турботливим. Маленька копія тата Аліна теж це відчуває, адже постійно пригортає до себе та цілує його портрет. Василь Нисинець назавжди у нашій пам'яті та наших серцях. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне служіння Василя Нисинця нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно та відзнакою Президента України «За оборону України».