Зайцев Михайло Олександрович

Зайцев Михайло Олександрович народився 23 квітня 1982 р. у с. Грушківці Калинівського району Вінницької області. Навчався, дорослішав і мужнів Михайло у м. Радомишль Житомирської області. Він був із тих, хто любив життя в усіх його проявах. Завжди щирий та усміхнений. На запитання: «Як справи?», відповідав: «Краще за всіх!». Під час бойових виїздів підіймав настрій побратимам своїми жартами. Мріяв... Планував... Будував майбутнє… Він планував вийти на пенсію та насолоджуватися смачними пирогами дружини, а поруч щоб онуки грались із лабрадором. Мріяв побачити, як дорослішатиме його син, якого виховував власним прикладом та присвячував йому багато вільного часу. Навчав, що чоловік має тримати слово та бути відповідальним. І коли їхав у чергове відрядження, казав сину, що той залишається за старшого, має захищати їхніх дівчаток, оберігати та дарувати їм квіти. Михайло був фізично витривалим, сміливим, відповідальним — саме тому після закінчення школи у 2000 р. вступив на навчання до Житомирського військового інституту. На початку 4-го курсу навчання зробив пропозицію своїй коханій Юлі, з якою дружили та зустрічалися ще зі школи. Після успішного завершення навчання розпочав свою військову кар'єру у в/ч 0753 у с. Серебрія Могилів-Подільського району Вінниччини. Разом із військовим званням того року отримав і головне своє звання — батька. Сина назвав Денисом. З малих літ тренував його, прищепив свою любов до спорту. Власним прикладом показував, яким має бути чоловік. Згодом зрозумів, що хоче служити українському народові та захищати закон. Постійно тренувався, покращував навички рукопашного бою та стрільби і в травні 2008 р. прийшов на службу в органи внутрішніх справ. Через кілька місяців служби вдруге став батьком. Цього разу ім’я вибирали з сином. «Її будуть звати Дар’я. Ми із Денисом так вирішили», — із такими словами Михайло забирав своїх дівчат додому. Сімейне життя та служба — це були дві його опори у житті. Оберігав домашніх, не розповідав їм про те, з чим йому доводиться стикатись і в яких складних та небезпечних ситуаціях бував. Пізніше Михайло проходив службу в спецпідрозділі «Сокіл» управління по боротьбі з організованою злочинністю, потім — у відділі швидкого реагування та в роті поліції особливого призначення Нацполіції. Під час служби у спецпідрозділах постійно залучався до виконання завдань, пов’язаних із затриманням членів злочинних організацій, бандитських формувань та озброєних злочинних груп, а також озброєних особливо небезпечних злочинців. Починаючи з 2014 р., неодноразово ніс службу на території Донецької та Луганської областей, виконував бойові завдання. У червні 2018 р. успішно пройшов «школу виживання» та став заступником начальника управління КОРДу у Вінницькій області — начальником відділу оперативного реагування. «Він любив свою роботу, любив справу, якою займався, і був щасливий, — згадують Михайла Зайцева його товариші. — Підрозділ спеціального призначення — це не лише професіонали своєї справи, це люди, які довіряють один одному своє життя і виконують найскладніші бойові завдання. З Михайлом було завжди спокійно, бо він людина-броня, завжди попереду прикривав усю групу. Він був першим і по життю, задавав темп, ритм у підрозділі. Він у всьому намагався бути найкращим». За словами його колег, попри свою легкість, жвавість та почуття гумору, Михайло завжди мав тверезу голову та рішучість. Чітко оцінював ситуацію та холоднокровно діяв. Завжди доводив справу до кінця. Із перших днів війни Михайло Зайцев з іншими офіцерами Вінницького КОРДу став частиною зведеного підрозділу Національної поліції України «Сафарі». Після успішного виконання завдання із зачистки від ворога територій міст Ірпінь та Буча Михайло Зайцев був відряджений до Запорізької області. Його життя обірвалося 22 травня 2022 р. під час ракетного обстрілу росіянами. У березні 2022 р. Михайлу Зайцеву достроково було присвоєно звання «Полковник поліції». За сумлінну службу, рішучість і відвагу, професіоналізм, бездоганне служіння українському народові Зайцева Михайла Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).