Кліщук Владислав Ігорович

Кліщук Владислав Ігорович народився 10 березня 1995 р. у с. Юрківці Вінницької області. Згодом родина переїхала на Буковину, до с. Коболчин. Матір Владислава Людмила Кліщук розповідає, що Влад змалку мріяв стати спецпризначенцем, він ішов до своєї мрії з дитинства, був дуже цілеспрямованим, добрим, щирим. «Ще маленьким хлопчиком передивлявся тематичні фільми і, граючись, ходив на свої перші патрулювання. Поступово дитячі ігри переросли в регулярні заняття спортом, а серед книг з'являлося дедалі більше спеціалізованої літератури», — пригадує брат Денис Кліщук. Владислав Кліщук із дитинства мріяв пов’язати своє життя з силовими структурами і захистом Батьківщини. Після навчання в Юрковецькій середній школі у 2010 р. вступив до Буковинського військового ліцею. Після його закінчення, у 2013–2015 рр., проходив строкову військову службу в Збройних силах України. Починаючи з 2015 р., Владислав вирішив пов’язати своє життя зі службою в підрозділах Національної поліції. У 2015 р. закінчив Рівненське вище професійне училище Департаменту державної служби охорони при МВС України і почав працювати в державній службі охорони, а згодом — у поліції охорони. Із 2019 р. продовжив службу в роті особливого призначення ГУНП у Чернівецькій області. Завдяки високому рівню стрілецької майстерності вже незабаром його призначили інспектором-снайпером взводу швидкого реагування. Неодноразово у 2015–2022 рр. перебував у відрядженнях у районі проведення АТО / ООС на території Донецької та Луганської областей. У 2021 р. закінчив Національну академію внутрішніх справ, після чого отримав звання лейтенанта поліції. Колеги говорять про Владислава як про фахівця, який постійно підвищував свій професійний рівень, був чесним, добросовісним і дуже відповідальним. Старший сержант поліції Руслан Черній служив разом із Владиславом: «Підрозділ спеціального призначення був мрією Влада, його способом життя. Владислав мав чудову тактичну, вогневу та фізичну підготовку, був дуже прискіпливим до роботи, наполегливо тренувався і допомагав вдосконалюватися колегам». Найбільшим захопленням поліцейського був спорт. Займаючись важкою атлетикою, неодноразово брав участь в різних змаганнях, а також активно залучав друзів і знайомих до здорового способу життя. Влад був інструктором з рукопашного бою, легко міг скласти програму тренувань, пильнував точність виконання вправ, завжди підтримував і підбадьорював. Коли ворог здійснив повномасштабне вторгнення на українську землю, Владислав одним із перших висловив бажання боронити країну від російських окупантів. У складі зведеного полку спеціального призначення Національної поліції України «Сафарі» правоохоронець разом із побратимами по підрозділу виконував бойові завдання у Київській, Сумській, Харківській та Запорізькій областях. Там поліцейські спільно із військовослужбовцями ЗСУ та Нацгвардії щоденно залучалися до звільнення та зачищення територій від окупантів. Перебуваючи у відрядженні, Владислав Кліщук брав участь в обстеженні деокупованих територій для виявлення незаконних збройних формувань, ворожих військових, їхніх посібників та їхнього роззброєння. Разом із колегами поліцейський відпрацьовував колишні опорні пункти противника, об’єкти інфраструктури та брав участь у фіксації злочинів російської армії. Там, у суворих умовах жорстокої війни, по-особливому яскраво проявлялася чуйність Владислава. Правоохоронець не міг обділити гостинцями місцеву малечу, а також постійно дбав про безпритульних тварин. «Влад ніколи не проходив повз дітей — завжди цікавився, чи у них все добре, чи потрібна допомога, які у них мрії та бажання… З крамниці він завжди виходив із солодощами для діток і з їжею для безпритульних собак та котів», — ділиться спогадами Руслан Черній. За словами дружини Владислава Олени, розповідаючи про побачене на передовій, він зазначав, що насправді війна є набагато страшнішою, ніж показують у новинах: «Ворог жорстокий і безжальний, для нього немає нічого святого. Але ми не віддамо загарбникам жодного клаптика нашої української землі». У ніч на 22 травня 2022 р. війська російської федерації завдали ракетного удару по місцю, де перебував Владислав Кліщук. Поранення, які отримав правоохоронець, виявилися несумісними з життям. За трагічним збігом, саме 22 травня було датою знайомства подружжя Кліщуків. Цього року Владислав так і не встиг привітати кохану дружину з річницею. Для Олени він назавжди залишиться взірцем справжнього чоловіка: сильного, мужнього, надійного і водночас неймовірно ніжного та чуйного. «Все буде добре, – запевняв Владислав дружину. – Нехай не сьогодні, але ми обов’язково переможемо!». За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Кліщука Владислава Ігоровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).