- Укр
- Англ
Паньків Віктор Ярославович
24 січня 1986 – 22 травня 2022Івано-Франківська обл. – Запорізька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Біографія
Ще не доданоВійськова служба
Капітан поліції- Антощук Віталій
- Бабій Сергій
- Бойко Олександр
- Бондарчук Ігор (Блондин)
- Булега Богдан (Моща)
- Дрогомирецький Василь (Єнот)
- Дяченко Станіслав
- Зайцев Михайло
- Клименко Дмитро
- Кліщук Владислав
- Марков Ігор
- Махлай Ігор
- Мельник Тарас
- Нисинець Василь
- Оксенюк Андрій
- Олійник Віталій
- Подзігун Ігор
- Прудкий Олег
- Сагайдак Віталій (Олімп 33)
- Турляк Артур
- Шевчук Сергій
- Щербань Богдан
Антощук Віталій Геннадійович21 квітня 1989 – 22 травня 2022Бабій Сергій Олегович4 березня 1991 – 22 травня 2022Бойко Олександр Васильович29 серпня 1988 – 22 травня 2022Бондарчук Ігор Анатолійович (Блондин)1 вересня 1989 – 22 травня 2022Булега Богдан Миколайович (Моща)1 січня 1987 – 22 травня 2022Дрогомирецький Василь Миколайович (Єнот)8 травня 1994 – 22 травня 2022Дяченко Станіслав Вікторович6 квітня 1985 – 22 травня 2022Зайцев Михайло Олександрович23 квітня 1982 – 22 травня 2022Клименко Дмитро Сергійович24 листопада 1984 – 22 травня 2022Кліщук Владислав Ігорович10 березня 1995 – 22 травня 2022Марков Ігор Валерійович10 січня 1987 – 22 травня 2022Махлай Ігор Анатолійович1 серпня 1984 – 22 травня 2022Мельник Тарас Володимирович6 серпня 1990 – 22 травня 2022Нисинець Василь Васильович9 січня 1991 – 22 травня 2022Оксенюк Андрій Андрійович27 листопада 1986 – 22 травня 2022Олійник Віталій Вікторович20 грудня 1984 – 22 травня 2022Подзігун Ігор Олександрович13 березня 1981 – 22 травня 2022Прудкий Олег Вікторович11 вересня 1991 – 22 травня 2022Сагайдак Віталій Миколайович (Олімп 33)20 березня 1987 – 22 травня 2022Турляк Артур Володимирович1 січня 1993 – 22 травня 2022Шевчук Сергій Петрович5 жовтня 1988 – 22 травня 2022Щербань Богдан Олексійович15 листопада 1985 – 22 травня 2022Місце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Івано-франківський спецпризначенець Віктор Паньків з 2014 року боровся з російськими загарбниками 22 травня під час масованого ракетного обстрілу поліцейський загинув на Запоріжжі. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, загартований важкими боями в АТО, пораненням і смертю побратимів, Віктор без роздумів вирушив на передову - боротися за незалежність і територіальну цілісність України. Названий батько свого взводу, мудрий учитель, наставник і вірний друг… Таким для побратимів по службі Віктор Паньків залишиться назавжди. Йому було лише 36. Родом із Калуша, жив у Івано-Франківську. Поліцейський-спецпризначенець, командир взводу. Майстер спорту з паверліфтингу. Добрий, чуйний, сильний. Про таких кажуть: «Людина з великої літери». Дружина Оксана з великою любов'ю і теплом згадує про свого коханого. З Віктором Оксана познайомилась понад десять років тому. Спершу дружили, потім - зустрічались. А перед самим відправленням на фронт – одружилися. Як чоловік та дружина вони були разом лічені години. Зі сльозами на очах жінка пригадує: «Перед виїздом у відрядження його відпустили буквально на декілька годин, і цей час ми використали для того, щоб одружитися. А тоді він поїхав на Київщину. Ми навіть фотографію не зробили… Він хотів просто бути щасливим, дуже любив природу, насолоджуватись світом і життям. Дуже хотів дітей». Оксана розповідає, що в житті Віктора на першому місці завжди була робота, служба в поліції. Служити Україні - у нього в крові. І жінка це знала, і завжди ставилась із розумінням. Бути правоохоронцем – його дитяча мрія. Остаточно з професією визначився під час служби в армії: розумів, що любов до спорту і сильний характер допоможуть втілити мрію в реальність. Так і сталось: потрапив в омріяний спецпідрозділ. Тут став командиром взводу, отримав десятки нагород, медалей та подяк за сумлінну службу. Запорука його успіху - у вимогливості до себе, підлеглих і до роботи. А ще - в неабиякому авторитеті серед колег-спецпризначенців. Побратими по службі називали Віктора «батьком». Поліцейський Руслан Джегалюк, вихованець і приятель загиблого, розповідає: «Він був моїм командиром взводу. Вперше ми познайомилися, коли складали заліки з фізичної підготовки. Віктор приймав у мене другий спаринг, найважчий. Вимогливим був… Уже згодом я зрозумів, що він мене так перевіряв: … чи вистою. Так і подружилися. Сумно, адже вся рота залишилась без «батька». Війна прийшла в життя Віктора Паньківа у 2014-му. Пекельне горнило боїв на сході України неабияк загартувало тіло і сильний дух молодого бійця: звільняв від терористів Слов'янськ, дивом вижив на горі Карачун, отримав осколкове поранення під час мінометного обстрілу. Але ніколи не скаржився. Бути першим із перших - його непорушне правило. 24 лютого, коли росія розв'язала повномасштабну війну проти України, Віктор Паньків уже був у повній бойовій готовності. Товариші по службі пригадують, що Віктор повсякчас підіймав бойовий дух побратимів. «Він знав, що таке війна. І не хотів, щоб ми це пережили, - розповідає Руслан Джегалюк. - Казав, що спочатку буде дуже страшно. Головне - триматися разом. Він хотів донести цей досвід нам. Вірив, що ми переможемо». Віктор одним із перших зголосився вирушити на фронт. Спершу командира взводу № 2 роти поліції особливого призначення ГУНП в Івано-Франківській області відправили на Київщину, а звідти - на бойові завдання у Запорізьку область. 22 травня під час масованого ракетного обстрілу Віктор загинув.Посмертно Віктора Паньківа нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» та медаллю «За оборону України». Також посмертно йому присвоєно звання «майор поліції». Він завжди житиме в нашій пам'яті.Книга пам'яті органів системи МВС